Хто ви?

Місто Ферум. Інститут Зеленого Життя.  

 Еліо приклав долоню до відбитка руки поряд з дверима на капсулі. Під залізними прогумованими пальцями прокотилась хвиля червоного світла та замовкла. Крок та Сітан, завідувач дослідницької станції, споглядали за безуспішним дійством. Минуло вже три дні, відколи капсула отримала новий прихисток. Увесь цей час всі нетерпляче очікували на появу прибульця з минулого. Але ніхто не виходив, а двері не відчинялись.

    – Можливо, слід спробувати інші інструменти? Наприклад, різак. - прокоментував побачене Крок.

    – Пробуйте, раптом двері заіржавіли. - промовив Сітан.

    – Тут щось інакше, я більше ніж впевнений. - мовив Еліо, повернувшись до яйця спиною.

    – Які ваші ідеї? - поцікавився Сітан.

    – Ідей нема, лише припущення. Довіряю вам відповідальність відкрити капсулу. - голос Еліо лунав невпевнено.

    – Тоді спробуємо інструменти. Крок, пробуй відчинити. - наказав Сітан.

    – Дякую, чому б ні. - Крок вийшов за інструментом.

    – Не переймайтесь, Еліо, не факт, що у середині взагалі хтось живий. Ви самі казали, що з капсули полилась вода. Дуже ймовірно, що гість вже окислився вщент. Тому нічого втрачати. Най Крок працює, має іграшку. - спробував заспокоїти головний науковець.

    – Ключ, що приховує відбиток долоні поряд з дверима капсули, напевно належить не функціонам. - Еліо спробував переконати Сітана не підганяти події, а навпаки, бути обережнішими, - Погляньте на дрібний орнамент долоні. Це щось має значити. На мою думку відчинити двері може лише хтось із творців.

    – Тим паче, якщо ви праві, то інших варіантів нема. Використаємо відмикачки. - відповів Сітан. Він оглядав дивний відбиток долоні, що знизився у корпусі знахідки.

    Капсула височіла посеред білої циліндричної кімнати. За товстою стіною котрої томились роботи та очікувало необхідне обладнання для прибульця з минулого. Але напевно ніхто до кінця не міг знати яке саме обладнання потрібно. Тому його було багато та різного. Функціони підготувались солідно. Велику площу павільйона займали різної форми прозорі камери, апарати для підзаряду, зварювальні пристрої, формувачі тривимірних деталей, обігрівачі та навпаки. Квадратні, округлі, трикутні та навіть без певної форми громадились вони довкола сповненого таємниць циліндру. Усі вони обслуговувались ще більш різноманітними функціонами. Більшість ходили на двох ногах, рідше на чотирьох, інші мали колеса. Руки мали усі, від малого до великого. Хтось метався блискавкою, стурбований якоюсь справою, інші ліниво сиділи на стільцях погойдуючи ногою чи копирсаючись біля своїх пристроїв — очікували.
    Спочатку до кімнати з капсулою заїхав білий прямокутний ящик у людський зріст. Він рухався плавно, своєю довжиною тягнувся до стелі мов монумент. Безшумно повернув у прорізі могутніх дверей, що були частиною стіни, під'їхав до капсули. Слідом увійшов Крок. Він був спокійний та впевнений мов океан піску, що поступово наповнював собою  увесь всесвіт, здавалось, ніщо перед ним не встоїть. Напередодні Кроку вдалось умовити Сітана щодо своєї особи. Він голосно наполягав у кабінеті головного дослідника, що саме йому, як чоловіку, котрий знайшов капсулу має випадати право на її відчинення. Його навіть не переконали доводи Сітана, що ця затія може бути небезпечної. Він не очікував ніяких негативних наслідків, тому сліпо слідував своїй забаганці. Вона не давала йому спокою ще на північній станції. Крок підійшов до ящику та дістав примітивну річ, котра дуже походила на полотно від пилки по металу, була така ж тонка та гнучка. Одним кінцем полотна він спробував проникнути під обшивку через стик у дверях. Проте, стик був настільки щільний, що від цієї затії довелось швидко відмовитись. Кілька настінних камер та одна роботизована, що рухалась довкола об'єкту, спостерігали за його діями та передавали зображення на приймачі функціонів. Крок намагався намацати у дверях слабину, натискав руками у різних місцях. Що по його теорії могла привести внутрішній важіль у дію, проте двері не ворухнулись. Він спробував поманіпулювати навколо відбитка руки, що в теорії слугувала зчитувачем, але зчитувач наполегливо не приймав його долоні. Вкотре, Крок почав розглядати стик дверей. Діафрагми очей повсякчас то розширювались то звужувались. У якийсь момент він почав обстукувати поверхню капсули шарнірами своїх пальців. Іншою рукою прикладав до поверхні електронне вухо, що сходило на хокейну шайбу. Але однорідний глухий звук йому нічого не розповів. Тоді він дістав пристрій на кінці котрого красувався чорний диск із захистом у вигляді півмісяця. Цей пристрій ще ні-разу не підводив Крока. Диск закрутився та засвистів тонким пронизливим звуком, розливаючись сотнями відлунь по приміщенню. Диск ковзнув по зовнішній стороні дверного стику не викресавши з під себе ані сліду іскри. Він плавно, з підростаючим зусиллям, у такт з натужним звуком, нарешті почав пірнати у тіло гігантського яйця. Чорні очі Крока блиснули у передчутті наближеного тріумфу. Здавалось, нічого складного, він обрав правильну тактику. Аж раптом, з оголеної щілини порізу вивергнулась жовта маса. Вона запінилась, зашипіла, забулькала! Миттю вкрила собою диск пристрою, від чого він востаннє натужно завив та замер, намертво поєднавшись із капсулою. Речовина вкрилась безліччю блискучих кришталиків, що дружньо заграли кольорами у світлі кімнатних ламп. Крок здивувався, його брови підскочили на лоба та сіли на місце. Він узяв до рук викрутку та постукав по речовині, шов видзвонював мов граніт. Він збагнув, що має справу з невідомим йому герметиком. Тобто, в разі зовнішнього пошкодження, наприклад, під час приземлення чи транспортуванні, герметик мав забезпечити непорушність оболонки захисної капсули.  “Ключове слово — захисної! - подумав Крок, - Значить ця капсула можливо виконувала роль евакуаційної! Чи транспортувальної... Так просто її відчинити не вийде.” Він схопився двома руками за різака та щосили смикнув у бік — той хруснув та відламався у місці кріплення з диском. Інструмент спішно був повернутий до ящику. Нове відкриття примусило завагатись. Кроку ще не доводилось виконувати схожих дій. Він навіть не знав нікого, хто б на його пам'яті з таким стикався. Потрібні були ідеї. Крок замислився та повільно закрокував навколо капсули. З того боку стіни роботи функціони спостерігали безутішні спроби Крока. Серед них був Рудий. Він щойно підійшов до гурту, тому став свідком останньої його спроби. Тепер він розглядав як той нарізає кола навколо капсули. Щось підказувало Рудому, що вони упускають дещо важливе зі свого погляду. Але не міг збагнути що саме. Напередодні уся команда була певна, що капсула відчиниться, адже вона проявила активність. І тут такий поворот. Принаймні вони запевнились що вона функціонує. Та вже минуло кілька днів, а просувань — зась!