Глава 10

Дні пролетіли за днями. Наближалась осінь. Прохолодні вечори наповнювались свіжістю. В такі вечори ще приємніше було збиратись у вітальні барона в теплому товаристві.

Констанція Францівна вже повністю оправилась від своєї хвороби. В цьому їй допомогли теплі мінеральні ванни з родоном. Жахіття її більше не мучили. Жінка насолоджувалась розмовами і товариством. Філіппови загадково посміхались. Досвідченим оком пані Крижанівська, визначила причину їхньої радості. Форми Олімпіади Аристархівни останнім часом стали більш округлими. Вона, як завжди, виглядала чарівно. Її прихильність до суконь без корсетів зараз стала дуже доречною. Яскрава посмішка Філіппова сліпила, наче електричний ліхтар.

Панянка Косиця була незмінно життєрадісною. Через кілька днів вона від’їздила до Києва на навчання. Її від’їзд бентежив Езоранського. За це літо дівчина стала йому небайдужою

Сьогодні окрім давнішньої компанії на гостини завітав відомий купець «каретний король Житомира» Хаім Перцович Фельденкрайз. Особистістю він був примітною. Знав всі чутки не лише міста та губернії, а здавалось навіть столиці.

- Ех, Іване Максиміліановичу! Збили ви з пантелику всіх моїх робітників! – жалівся купець.

- Побійтесь Бога, Хаім Перцович! я тут ні до чого,- відхрестився від звинувачень барон.

- Як же ні до чого?! Якщо вже місяць весь Житомир стоїть на вухах. Мовляв, де Шодуар заховав в місцевих катакомбах всі свої скарби. От і рискають вони, шукаючи вхід до підземелля. А працювати відмовляються.

- А чи не Ви, шановний Хаім Перцович, заявляли, що на ділянці, де ви будуєте свій новий дохідний будинок, колись був хід,- запитав Філіппов.

-  Помилуйте, Пилип Пилипович, а як ще я мусив заставити цих нероб викопати фундамент.

- А потім іншим будівельникам сказали, що хід таки знайшли, але поки будівлю не побудуєте - туди небезпечно спускатись? – уточнив присяжний повірений.

- Одні збитки, одні збитки від цих лежнів,- сумно промовив купець.

Довго сумувати Фельденкрайз не вмів, і далі весело промовив:

- От як би Констанція Францівна та Олімпіада Аристархівна, мені таку рекомендацію дали як водолікарні Зиффермана. Кажуть на теплі мінеральні ванни черга на рік вперед. Зифферман навіть подумує покинути викладання німецької та зайнятись розширенням справи.

- Я тут точно не причетна. Сама ледь домовилась про десять процедур,- весело промовила Олімпіада.

- Ще б Ви та не домовилась після Вашого феєричного спіритичного сеансу. Вам тепер ніхто не відмовить, а то мало що.

Пилип врешті дозволив провести Олімпіаді спіритичний сеанс в їх новому будинку. Ліпі до справи вдалось залучити Ірину та Езоранського. Два інженера влаштували неперевершене дійство: пар, блимання світла, моторошні звуки, відображення примар у дзеркалі… Присутні отримали незабутнє враження від сеансу. Гості дуже поспішали по домівках. Сеанс на довго не затягнувся. А деякі досі впевненні, що Олімпіада Аристархівна справжнісінький медіум. Найбільше сміявся Павел Бернардович, коли наступного дня в кав’ярні один приятель йому переповідав про «надзвичайні здібності» пані Філіппової.

- А я теж планую вирушити на пошук скарбів,- задумливо промовила Ірина,- Одна моя приятелька із Олевська Овручського уїзду, розповідала, що в їх церкві є старі рукописи. Так от в них є згадки про скарби княгині Ольги. Видатна жінка була!

- Ірина Миколаївна! У Вас навчання в інституті на днях розпочнеться,- обурився легковажністю дівчини Езоранський.

- Так ми на канікулах! Якщо захочете поїдете з нами. Може Ліпа з Пилипом Пилиповичем теж приєднаються.

- На щастя, Ліпа в найближчий рік точно не виїзна,- сказав Філіппов, і ніжно подивився на дружину.

- Шкода. Було б весело,- засмутилась Ірина.

- І як Ви це терпите, Іване Максиміліановичу?- запитав Езоранський

- Молодість! Я би з радістю поїхав. А тепер вся надія на Вас , Павел Бернардовичу ,- лукаво мовив барон.

- Щось Ви сьогодні мовчазний Вітольде Яновичу, – зауважив Фельденкрайз.

- Слава – тяжка ноша,- приречено мовив лікар.

- Почекайте люб’язний, я щось пропустив? – звернувся до Крижанівського Хаім Перцович. Плітки були його слабкістю. А тут такий удар! Якась новина пройшла повз.

- Ми з лікарем Бронштейном чергуємо в міській лікарні по черзі. Раніше половина пацієнтів приходила до мене, половина – до нього. А останній місяць, як показились!Стільки пацієнтів, що не встигаю всіх оглянути. Позавчора чергував Бронштейн. А я забіг в лікарню по справах. Черги немає і жодного хворого. А сьогодні в мене знову шалений наплив стражденних. Я двері відчиняв, щоб покликати наступного. Там дві селянки між собою розмовляли. Одна і каже, що мовляв раніше ходила до Бронштейна, але в нього такі очі чорні та недобрі. Буцімто, він її щось поробив ,і вона занемогла на цілий місяць. А інша їй відповіла, що теж ходила до Бронштейна. Потім дізналась, як він зурочив Констанцію Францівну. Ну і теж втекла, цитую, «від того ізувера». Я того не витримав і пішов до Крузенштерна жалітись. Він же головний. Нехай розбереться! І знаєте що?

- Що? – запитали жінки.

- Він розсміявся! Й сказав, що Бронштейн всіляко підтримує ці чутки. Платня в лікарні незмінна ж. А наостанок додав, що деякі пацієнти інших лікарів теж ідуть до мене. Бо, якщо я порчу зняв, я «знающий дохтур». Я просто в розпачі! Що мені робити?!