Глава 9

У винному погребі барона де Шодуара було людно. Всі, хто був посвячений у таємницю перлів, зібрались тут. Констанція Францівна втомлено сиділа в кріслі. Поряд неї стояв її чоловік. Лікар стурбовано рахував частий пульс дружини. Переїзд з власного будинку до садиби барона видався тяжким. А зараз жінка спостерігала, як жахіття останніх днів нависло над Олімпіадою Філіпповою. Дівчина із її кошмарів виглядала дещо інакше. Очі були незрячими. І вся її фігура наче сяяла.

- Олімпіадо, Ви її бачите? – зневірливо запитала пані Крижанівська.

- Заспокойтесь, Констанція. Так,– відповіла Олімпіада.

- Боюсь нічого не вийде,- з розпачем в голосі сказав Крижанівський,- Констанція занадто стурбована, і тягнути її в катакомби надто небезпечно.

- Вона може залишитись тут,- шепотіла Олімпіаді Марися-Сила,- Ти понесеш намисто і щоденник.

- Нехай Констанція Францівна залишиться тут. Ганна Іванівна та Іван Максиміліанович приглянуть за нею. А я понесу намисто і щоденник,- запропонувала Олімпіада.

Філіппов насупився. Він не надто вірив в дію прокляття, але не хотілось наражати дружину на небезпеку.  Невідомо, що саме викликало хворобу Крижанівської.

- Може, краще я їх понесу? – запитав він.

- Ні, Пилипе. Я сама. Не бійся. Мені нічого не загрожує,- заспокоїла Ліпа чоловіка.

Ірина не втручалась. Вона вирішила, що просто щось нести нестерпно нудно. ЇЇ кипуча натура вимагала дій. Тож цього разу дівчина випросила механічного ліхтаря, ручку якого необхідно було постійно крутити.

Барон бережно загорнув щоденник в тканину. Записи могли б стати одною із перлин його колекції. Жаль було розставатись зі таким унікальним екземпляром, але спокій друзів дорожчий. А потім бережно передав його пані Філіпповій.

Всі затаїли подих, спостерігаючи, як лікар допоміг дружині зняти перли. Тремтячою рукою Крижанівський поклав прикрасу до непримітної торбинки, та зав’язав мотузку. Олімпіада простягла руку, щоб забрати пакунок. І в цей час Констанція Францівна відсахнулась від жінки, втиснувшись в спинку крісла. Вона з жахом спостерігала, як майже нікому не видима сліпа підійшла до Олімпіади Аристархівни і поклала руку останній на плече.

- Заспокойся, люба. Все буде добре. Все минеться,- ніжно сказав дружині лікар.

- Не хвилюйтесь, я потурбуюсь про неї,- мовила помічниця барона і подала Констанції Францівні склянку води.

Павел Бернардович одиноко стояв в стороні і чекав на інших. Плани Езоранського вже вкотре летіли догори дриґом. Унікальні підземні переходи вабили інженера. Але ніяк йому не вдавалось досконально їх дослідити та намалювати план.

Зрештою, зі зборами було покінчено. Люди вишикувавшись в шеренгу рушили до темного ходу підземелля. Їх чекало здивування, всі мітки зі стін просто зникли.

- Давайте поведу я,- запропонувала Олімпіада,- Минулого разу мені вдалось.

Навіть практичний Езоранський втомився шукати логічне пояснення подіям. Ніхто не заперечував. Ліпа повела друзів темними коридорами катакомб, слідуючи за підказками Марисі.

«Чому зникли мітки?»- подумки звернулась Олімпіада до сліпої.

- Тут немає ні часу, ні простору,- прошелестіло у відповідь.

« А як же колись мешканці замку користувались цими ходами?»- поцікавилась жінка.

- Колись люди знали більше про Силу,- насміхалась Марися,- Всі носили обереги та обережну вишивку на одязі. І могли минати коридори без підказок, тільки завчивши правильні повороти.

Олімпіада задумалась. Щось її турбувало. Якась думка не давала спокою. Зрештою вона спіймала її і запитала: «То чому ж та віщунка не скористалась ними?».

- Люди! Ви не можете жити без зради. Литовці підкупили чоловіка, що міг провести через підземелля. Але житомирські воїни здогадались раніше, і забарикадували проходи в замку.

Пилип, що йшов поруч, стурбовано дивився на дружину. Стих пір, як вони ступили в чорне нутро підземелля, Олімпіада, ніби занурилась в себе. В прокляття він не вірив. Але це міг бути якийсь вірус, бактерії чи отрута. Якщо Ліпа постраждає через його легковажність, він ніколи собі того не пробачить. Врятувати друга ціною здоров’я коханої - занадто висока ціна!

Темні коридори підземелля відрізали людей від зовнішнього світу. Пригніченою відчувала себе навіть Ірина. Все що тримало її в реальності, це кроки людей і тріскотіння ліхтаря. Нічого цікавого і захоплюючого. Моторошно. Взагалі не ясно: куди вони йдуть і скільки часу. І трохи лячно за подругу. А що, як то якась отрута?

- Може…- намагалась запропонувати нести пакунок Ірина.

Але навіть фразу не встигла закінчити, як Езорянський обпалив її поглядом. Дівчина замовкала.

Не веселі думки були і у Крижанівського. Минулого разу він був так нажаханий катакомбами, що радо нікуди б не спускався. Страх втратити дружину був дужчий. Він йшов і йшов, очікуючи чогось жахливого. Очікування ще більше лякало чоловіка. Страх тонким мереживом огортав його серце.

Недовго блукаючи, друзі вийшли до кімнати з нішами. Марися підвела Олімпіаду до однієї з них. Жінка обережно поклала свою ношу. І тканина наче злилась із стінами підземелля, роблячи пакунки невидимими.