Глава 7

Загадковий щоденник, що пролежав в темних лабіринтах житомирських катакомб, викликав в душі дослідника де Шодуара трепіт. Іван Максиміліанович, побоювався, що свіже повітря знищить старі сторінки рукопису. В родинній бібліотеці де Шодуарів було чимало раритетних видань, які потребували спеціальних умов зберігання. Тож вивчати рукопис було вирішено прямо тут у винному погребі. В кутку розчистили місце для столу і стільців. На столі окрім самого рукопису та листків для запису розмістилась ціла кіпа словників.

Ірина радо долучилась до перекладу. Дівчина мала жвавий характер. Але ще одною рисою була жага до знань. І якщо задля її задоволення необхідно було просидіти цілими днями над книжками, то це зовсім не було важко.

Переклад просувався повільно. Ганна Іванівна пильно слідкувала, щоб перекладачі не забували робити перерви на сон та їжу. І час від часу приносила гарячий чай для зігрівання.

Перший запис було датовано 1527 роком від народження Христа:

«Тяжка доля чекає всіх господарів замку. Жінки втрачають розум, а чоловіки ідуть з життя вслід за своїми дружинами. Меч долі віднині завис над моєю головою. Тиждень тому упокоїлись мої дорогі батьки. Відколи батько прийняв в управління замок та землі, даровані роду Великим князем за вірну службу, Божа благодать покинула нашу сім’ю. Мати повільно почала божеволіти. Вона постійно розповідала про посланницю диявола, що щоночі приходить до неї. Спочатку її мучили кошмари, а потім її повсюди переслідували видіння мертвих жінок. Монастирські сестри, що приїхали відмолювати її безсмертну душу, нічим не допомогли. Місцеві селяни ж говорили про прокляття, що вбило вже не першого господаря замку. Святі отці розводять руками і вказують на Божу волю, віру та молитву. Свята віра не врятувала моїх батьків, тож мушу шукати порятунку з іншої сторони»

Далі йшли мало зрозумілі записи про перебування в якихось литовських селах і містах. Закупка провіанту. Та плану майбутніх подорожей. І всі записи містили в кінці приписку: «Поки нічого дізнатись не вдалось»

- Що дізнатись не вдалось? – запитала де Шодуара Ірина.

- Гадаю, про природу прокляття,- припустив барон.

- Очевидно, автору до смерті так і не вдасться щось дізнатись про прокляття. Його не існує,- запевнила дівчина.

Іван Максиміліанович лише посміхнувся. Ірина була зовсім юною, а молодості притаманна категоричність і самовпевненість. За часів своїх довгих подорожей, барон бачив стільки всього, чого наука пояснити не змогла. Але дівчині це марно пояснювати.

- Певно, весь щоденник буде про його марні подорожі,- сказала дівчина.

- Не виключено,- погодився барон,- Добре було б Крижанівського залучити до перекладів. Він литовську трохи знає. Але нажаль Констанції Францівні зовсім зле.

- До речі, Олімпіаді наснилось, що на Крижанівських прокляття.

- Сподіваюсь, що це не так,- хмуро відповів де Шодуар, знову беручись до перекладу.

Декілька днів вдавалось перекласти лише нудні записи про переїзд з місця на місце. Подорож автора затягувалась. Записи робились з великими перервами у часі. В решті решт, вдалось перекласти щось більш інформативне ніж перелік місцевостей:

«Біля токайських озер в старій хатині живе місцева знахарка. До неї привела мене дорога. Вона повідала мені дивну історію. До її пращурки приходив хоробрий лицар із війська Великого князя Гедиміна, Лінас Безстрашний. Повернувся воїн із далекого походу до русів. І ніс він на собі прокляття вбитої знахарки. Сила жорстоко помстилась за господиню. Забрала найцінніше: кохання і життя. Саме це прокляття забрало життя моїх батьків.

Вона ще казала, що мій рід з повна заплатив за смерть, і Силу вбитої треба заспокоїти.

Зі слів старої, знахарки селяться лише поблизу джерел Сили. Їх ніхто не займає, бо сама Сила оберігає їх. Якщо вбити знахарку, то її Сила буде переслідувати вбивцю та його рід до скону віку. Переносити прокляття буде «проклята річ», в яку перейде Сила вбитої знахарки. Щоб прокляття заспокоїлось віднести річ потрібно до джерела Сили де жила вбита. Лише Джерело може стримати прокляття.

В тяжких роздумах я шов від старої. Де знайти прокляту річ і джерело».

- Ну, що думаєте, Іване Максиміліановичу? – запитала Ірина

- Припускаю, вбита була із Житомира,- задумливо відповів барон.

- Або автор щоденника помер тут,- висунула свою версію дівчина.

Наступні записи стосувались повернення до замку автора а потім довга перерва в часі. І от, ще через декілька днів вдалось розшифрувати цікаве:

«Прокляття торкнулось моєї дружини. Щоночі з її покоїв доносяться крики переповнені жахом. Так само кричала моя мати. Бліда змучена дружина вже навіть не встає. Лише перли моєї матері неодмінно надягає. Я декілька разів знімав їх. Але прикраса раз у раз опиняються на ній. Можливо саме перли і є та проклята річ? Із записів замку я дізнався де бував Лінаса Безстрашного у походах. Та чи витримає таку подорож дружина? Допоможи нам Боже!»

- Жахіття яке! Тяжко хвору жінку тягнути хтозна-куди! – вигукнула Ірина.

- Ти не справедлива, він хотів її врятувати,- заперечив барон,- Крижанівські теж збираються їхати на води. Констанції Францівні ніяк не покращає.