Глава 6

Нова експедиція до міських катакомб була запланована через декілька днів. Езоранський радо погодився на повторний спуск в лабіринти. Кількість слуг збільшили. Присутність двох жінок у групі, чоловіки вважали тягарем. Ірині таки вдалось зламати волю барона і він погодився її відпустити. Крижанівський через хворобу дружини на цей раз участі не приймав.

Для відліку часу інженер взяв пісочний годинник, який після довгих вмовлянь, зрештою, доручив нести Ірині. Сам ніс фарбу з фосфором для позначень. На цей раз Павел Бернардович озброївся шаблею. Він знову мав йти першим. За ним двоє слуг з ліхтарем і провіантом. Ірина і Ліпа в блузах та широких велосипедних штанях йшли в центрі колони. Філіппов з ліхтарем на це раз йшов поряд з дружиною. За ними двоє слуг один з мотузкою і ліхтарем. Вся група задля безпеки жінок була обв’язано однією мотузкою.

Перша несподіванка чекала одразу при вході в підземелля. Ліхтарі вихопили із темряві лабіринт. Перед очами дослідників визирнула дивна картина. Всі стіни зі стелі до підлоги з обох боків були обмальовані позначками, які минулий раз ставив Езоранський. Від цього видовища волосся стало дибки.

- Повертаємось,- першим схаменувся Філіппов.

- Ні! – один голос вигукнули жінки.

- Тут хтось є. Це небезпечно.

- Пилип! Ти обіцяв!- наполягала Олімпіада.

- Ліпо, ми можемо заблукати,- не втрачав надії достукатись до здорового глузду дружини Пилип.

- Пилип, чоловіки всі озброєні. Фарба Павла Бернардовича інша ніж на стінах. Ще є мотузка. У нас вдосталь їжі і води. Все буде добре.

Олімпіада взяла чоловіка за руку як останній аргумент.

Присяжний повірений тяжко зітхнув. Чомусь цей спуск був важливий для дружини. І він не зміг їй відмовити.

Езоранський не втручався в перепалку подружжя. З одного боку йому хотілось дослідити підземелля, з іншого – це могло бути дійсно небезпечно.

- Добре,- наостанок погодився Філіппов. Рішення було прийнято.

- Можливо в цей раз ми підемо на право?- запитав інженер.

- Минулий раз ми йшли довго. Ймовірно цей шлях буде коротшим,- сказав Філіппов.

Група видвинулась вперед. Несподівано Олімпіада відчула дотик до своєї руки. Спочатку вона подумала, що то її чоловік. Але глянувши вліво побачила сліпу Марисю зі сну. Як вона втрималась і не зойкнула, таємниця! Якби щось було не гаразд, Пилип, що йшов за дружиною,неодмінно побачив. А значить дівчину бачить лише вона. «Невже хвороба Крижанівської заразна? Бідний Пилип!»- подумала Олімпіада. Наче прочитавши її думки сліпа всміхнулась і сказала:

- Не бійся з тобою все добре.

«Ага. Ніби божевільні вважають себе божевільними» - міркувала Олімпіада.

- Ніхто крім тебе мене не бачить і не чує. Я тебе проведу. Йди за мною.

Олімпіада зупинилась. Вона гарячково розмірковувала, чи йти за своїм видінням, і як всіх вмовити.

- Пилип, я хочу іти першою. Це ж лабіринт. Якщо триматись однієї сторони ми будемо довго блукати, як ви минулого разу.

- Так! Я теж так гадаю. Все найцікавіше в центрі,- підтримала подругу Ірина.

- Ліпо! Іти першою небезпечно,- відповів Пилип

- Добре. Першим підеш ти, а я – позаду. І буду казати куди повертати.

- А я за тобою буду мітки ставити,- мовила Ірина.

- У Вас, Ірина Миколаївна, годинник! Ви ж так хотіли відмічати час!- втрутився в розмову Езоранський,- краще залишайтесь в центрі колони.

Ірина насупилась і більше не вступала в розмови. Чоловіки!

- Я легко орієнтують в лабіринтах,- продовжувала вмовляти Олімпіада,- Давайте так, якщо через годину ми не вийдемо до центру лабіринту, то повернемось назад. І більше я спускатись в катакомби не буду

- Цей не такий. Тут не відчувається, ні час, ні простір. Павел Бернардович, ви як гадаєте?- спитав Філіппов.

- Гадаю, що за годину нічого не станеться і ми повернемо назад,- відповів інженер.

Йому кортіло досліджувати катакомби без додаткових перешкод у вигляді жінок. І це був непоганий вихід, хоча доведеться втратити дві години.

Група вишикувалась в новому порядку. Першим йшов з ліхтарем Філіппов, за ним Олімпіада, Езоранський з фарбою, далі Ірина з годинником, і завершували колонну четверо слуг, з ліхтарями, провіантом і мотузкою.

- За годину справитесь. Тут володарює Сила, а не час,- всміхнулась Марися і зникла. Олімпіада засмутилась: «Божевілля прогресує. Може й мені слід лікувати нерви теплими мінеральними ваннами. Виберемось - викличу лікаря порадитись».

Коли Філіппов наблизився до відвітвлення ходів, поряд одного Ліпа побачила Марисю.

- На ліво,- сказала вона.

Так і шли вони від одного ходу до іншого. Коли пісок в годиннику не висипався і на половину, довгий хід лабіринту вивів до невеликої прямокутної пустої «кімнати». Світло ліхтарів вихопило із темряви ніші по стінах. Подібне чоловіки бачили минулого разу в одному із глухих коридорів, перед тим як повертались назад.