Глава 5

Розквіт спіритуалізму в Житомирі почався після його відвідування відомим медіумом, чиє ім’я дуже швидко забули. Час від часу збираючись на чаювання містяни влаштовували спіритичні сеанси. Звичайно ж, заради забави! Існувало навіть негласне змагання - в проведені «найбільш містичного сеансу». І тут головне було створити правильний антураж. Це Олімпіаді Аристархівні нагадувало виставу в театрі, які вона так обожнювала.

Сьогодні декорації сеансу були відмінні. В темній невеличкій кімнаті були розставлені дзеркала в людський зріст та завішані простирадлами. В центрі розмістився стіл для сеансу зі стільцями. Навколо круглого чайного столику зібралось шестеро. Кожен учасник сеансу, розчепіривши пальці поклав, руки на стіл так, щоб мізинці торкались пальців сусідів з ліва та права. Таким чином утворили коло. Господиня будинку, яка виконувала роль медіума якимось замогильним голосом почала викликати духа:

- Викликаю дух Олени Блаватської! Викликаю дух Олени Блаватської!

Несподівано хтось штовхнув столик.

- Дух Блаватської ти тут? – нагнітала «медіум».

Знову столик поворухнувся.

- Запитайте, чи варто мені їхати цього року до моря? Чи буде гарна погода? – першою наважилась запитати одна пані із гостей.

- Дух Блаватської, чи буде гарна погода біля моря?

Столик ворухнувся. Відповідь розшифрував кожен як хотів.

- Чи варто мені продавати свого гнідого жеребця? – включився в гру один із присутніх чоловіків.

І відповідь на це питання була такою самою – поштовх столику.

- О, я знаю! Давайте запитаємо чи слід господині будинку їхати до столиці на з’їзд спіритуалістів! – вигукнув ще хтось із гостей.

На цей раз поштовхів було декілька. Видно, господар будинку не мав наміру відправляти дружину на якийсь з’їзд.

Посипались, ще якісь дурні жартівливі запитання, на які відповідь була поштовх. Гості сміялись. Розвага була вдалою і всім прийшлась до душі. Декілька разів Олімпіада відчувала як її сусіди штовхали столик у відповідь на задане компанією дотепне запитання. І це ще більше її веселило.

Ввечері, повернувшись до дому, Олімпіада переповіла найкумедніші моменти «сеансу» чоловіку, і в піднесеному настрої лягла відпочивати.

Вночі здалось, що її хтось пошепки кличе:

- Ліпо!

Пані Філіппова завозилась в ліжку.

- Ліпо!- хтось шепотів їй на вухо.

Сну як не було. Налякана Олімпіада Аристархівна, розплющила очі. Біля ліжка стояла дівчина в білих одежах. Вся вона, ніби світилась. Очі були сліпими. ЇЇ голос шелестів, як осіннє листя. І здавалось би, незрячими очима, незнайомка дивилась в очі спантеличеної жінки.

- Не бійся,- прошепотіла незнайомка.

Олімпіада подувала: «Як можна не боятись в такій ситуації?». Але страх справді кудись зник. Ніби прийшло знання, що їй нічого боятись. Шепіт незнайомки заколисував.

- Хто ти? – наважилась запитати Олімпіада.

- Сила,- була відповідь,- зви мене Марися.

- Ти дух? – уточнила жінка. Вона вирішила, що під враженням вечору їй сниться сон.

Незнайомка розсміялась і відповіла:

- Я Сила. Я тут давно. Під старим замком Джерело.

Олімпіада нічого не тямила. Мовчала і дивилась на «сліпу» Марисю. А та продовжила:

- Мало часу. Твій чоловік там був з іншими. Вони дещо винесли. Намисто. Бути біді. Спочатку, віщунська сила зведе з розуму жінку і вб’є. Наступного дня помре чоловік. Відповіді в підземеллі. Я проведу. Ти маєш спуститись.

З кожним наступним словом Марисі - очі Олімпіади повільно заплющувались. А потім Олімпіада провалилась в сновидіння.

Вранці жінка пам’ятала кожне слово із свого дивного сну. Ніби вони навіки закарбувались в пам’яті. Сновидіння легко було пояснити. Під дією сеансу їй наснилась якась дівчина – дух. Яка назвала себе Силою - Марисею. І казала, що вона не дух. А далі її уява перемішала нещодавні події. Спуск Пилипа в підземелля. Вона тоді ледь не посивіла, так перехвилювалась за чоловіка?! Божевільна поведінка Констанції Крижанівської в театрі. Намисто на її шиї. «Це просто сон, звичайнісінький сон» - вмовляла себе пані Філіппова. І вдень їй вдалось заспокоїтись, поки наступної ночі вона знову не побачила незрячу Марисю.

- Ліпо! – шепіт розбудив Олімпіаду.

- Хто ти Марися?- запитала Олімпіада.

- Жила колись віщунка на ім’я Марися. Над нею вчинили наругу та вбили. І її віщунська сила почала мститись. Я лише використала її образ, щоб звернутись до тебе.

- Чому до мене?

- Голос крові не знищать віка. Мало часу. Ти маєш спуститись. Джерело розбурхане дією прокляття. Допоможи! – благала дівчина.

І знову сон немов провалля.

Наступного для задумлива Олімпіада, сиділа в своєму улюбленому ресторані «Gans Souci» з Іриною, розпиваючи каву з тістечками. Панянка Косиця не витримала мовчання, що повисло за столом:

- Що з тобою Ліпо?