Глава 4

Прийом лікаря Крижанівського в міській лікарні добігав до кінця. Чоловік боязливо поглядав на дружину, яка допомагала йому. Жінка увесь день поводилась дивно.

З першого пацієнта все пішло шкереберть. Пані Крижанівська підскочила та вигукнула:

- Це вона?

- Хто? – запитав Вітольд Янович.

- Служниця - пошепки відповіла дружина.

- Яка служниця? – перепитав спантеличений Крижанівський.

- Ну та нова, яку ти найняв! Вона у вікно дивилась! – показуючи на вікно, сказала Констанція Францівна.

Вітольд Янович нічого не розумів. В лікарні дружина завжди шанобливо зверталась до нього і лише по справі.

Хворий, який щойно зайшов, зупинися, остерігаючись заходити далі в кабінет. Подивившись на нього, лікар вирішив, відкласти розмови з дружиною та призвав її до порядку:

- Констанція Францівна у нас пацієнт! А ви шановний проходьте. Сідайте. На що скаржитесь?

Коли за пацієнтом зачинились двері, Крижанівський перепита:

- Що на Вас найшло? Яка служниця?

Жінка, яка зі страхом періодично оберталась в сторону вікна, онімілими від жаху губами відповіла:

- Вчорашня.

Лікар здивовано витріщив очі.

- Вчора на кухні я бачила дівчину. То ти її не наймав?

Від розуміння, що це ніяка не служниця, в пані Крижанівської перехопило дух. Все, що втямив чоловік, так це те, що вчора жінка бачила в їхньому будинку якусь дівчину. А зараз їй здалось, що вона бачила когось схожого у вікні. Чому ця невідома дівчина викликала таке хвилювання – загадка. Крижанівський щиро сподівався, що інцидент вичерпний. Констанція Францівна була гарною медичною сестрою. З нею ніколи не було жодного клопоту. Але, але....

Дружина раз у раз озиралась на вікно та шепотіла:

- Вона там. Вона там.

Пацієнти, які були бідними містянами та селянами, дивлячись на поведінку жінки, хрестились.

Лікар відправив би її додому, але в такому стані залишати її саму було небезпечно. Закінчити прийом хворих теж було неможливо. Довелось продовжити та не зважати на поведінку дружини.

Нарешті за останнім пацієнтом зачинились двері.

- Сідайте Констанція,- втомлено сказав чоловік та показав на стілець,- Розповідай?

- Що? – виконуючи вказівку, подавлено уточнила жінка.

- Все що вчора сталось після того як я пішов,- м'яко як з хворою говорив лікар.

- Я піднялась до наших покоїв,- занурилась у спогади вона,- Побачила на підлозі Ваш одяг. Підняла його і знайшла Ваш дарунок. Далі зайнялась хатніми клопотами. Пішла на кухню, щоб віддати розпорядження Меланці щодо вечері. Замість неї я там побачила якусь дівчину. Зайшла Меланка, я на неї відволіклась. І навіть не помітила, як дівчина кудись вийшла. Чомусь я вирішила, що Ви зрештою пристали на моє прохання, винайняти другу служницю. Меланка вже застара і не справляється. Правда, мене здивувало, що ви займались наймом челяді. А вночі мені наснилось жахіття. Ніби та дівчина дивиться на мене, але очі в неї були повністю заповнені чорнотою. Я так і не зімкнула очей до світанку. А сьогодні вона цілий день простояла там. Мені страшно.

Свою розповідь жінка намагалась оповісти спокійно, але постійно переходила на шепіт. Немов її щось душило. При цьому Констанція перебирала пальцями перлини. Вона не пам’ятала, щоб надягала вранці намисто. Але прикраса була в неї на шиї. Руки жінки без перерви тягнулись до перлів.

- Констанція, ти певно перехвилювалась. Все від нервів. Тобі конче необхідно перепочити. Від нервів - безсоння. Від безсоння – нерви. Ми поїдемо до дому, повечеряємо. І ти ляжеш відпочивати.

Лікар заспокоївся. Він не бачив загрози душевного стану дружини. Але про всяк випадок, оглянув її очі та рота, послухав легені та порахував пульс. Не виявивши нічого страшного, він допоміг дружині зібратись. Обережно взяв її під руку та відвіз до дому.

***

Вдома пані Крижанівська трохи заспокоїлась. Вечеря та звична домашня обстановка вмиротворювала її. Констанція Францівна приготувалась до сну, прийняла снодійне та заснула. Невдовзі їй знову здалось, що на неї хтось дивиться. Жінка розплющила очі і оніміла від жаху. Біля ліжка стояла вчорашня моторошна дівчина з темрявою в очах. Вона простягла свої руки вперед. І від пальців незнайомки до Констанції потягнулась темрява. Оціпенівши від страху, пані Крижанівська не могла поворухнути навіть пальцем. А потім темрява в кутку кімнати почала рухатись. Повіяло холодним духом гниття плоті. І із темряви вийшла ще одна дівчина з повними чорноти очима. Констанції здалось, що в неї волосся заворушилось від жахіття. Нарешті їй вдалось вирватись з оціпеніння і вона закричала. І з цим криком вона прокинулась. В кімнаті окрім подружжя нікого не було. Розбуджений криком чоловік піднявся та намагався з'ясувати, у чому справа. Констанцію Францівну трясло від пережитого кошмару. Вона щось мугикала, не сила вимовити ні слова. Лікар запалив свічку. Світло розігнало темряву кімнати.

- Все добре Констанція. Все добре. Це лише сон,- заспокоював дружину Крижанівський.

Він обійняв її, міцно пригорнувши до грудей. Світло та ритмічний стукіт серця чоловіка заспокоїли жінку. Вітольд Янович так і заснув. А Констанція Францівна лежала, дивлячись на полум’я свічки, та слухала серцебиття чоловіка до самого ранку.