Глава 3

Є у жінок чудовий звичай показати своєму чоловікові образу - перестати з ним розмовляти. Жінки гадають, що коханий помітить мовчазний протест, і почне випитувати у неї «в чому справа». Але чоловіки чомусь роблять зовсім по-іншому. Чоловік бачить, що вона не розмовляє. «Значить дружина не хоче розмовляти» - вирішує він, і чекає поки все минеться.

Констанція Францівна від природи була тихою та покірною. Її виховання не давало їй, не те що підвищувати голос на чоловіка, а навіть перечити йому. Все, що зрідка вона собі дозволяла, щоб продемонструвати незгоду з діями пана Крижанівського, були такі собі «мовчазні протести». Слід відмітити, що Вітольд Янович про це навіть не здогадувався. Ну мовчить дружина і мовчить, значить їй так треба.

Пані Крижанівська, вже третю годину лежала в ліжку без сну. Чоловіка все не було і не було. Чого вона не навигадувала за цей час: і що він загубися, поранений, вбитий; або навпаки він в безпеці і йому весело, в той час як дружина місця собі не знаходить.

Вона вперто лежала і чекала, хоч хотілось бігти і рятувати чоловіка.

Нарешті вона почула, голос Вітольда Яновича, який розмовляв із старою служницею, і старанно зробила вигляд, що спить. Але чоловік чомусь не поспішав. І це викликало новий приступ образи і злості.

Лікар в кінці кінців зайшов, до їх спільних з дружиною покоїв. Побачив, що остання спить. Щоб ненароком не розбудити дружину, якомога тихо переодягнувся і ліг спати.

Ранок видався метушливим. Лікар не виспався, і в нього був страшенний головний біль. Добре, що дружина не виявила бажання спілкуватись, бо кожне слово і рух погіршували стан чоловіка. Сьогодні він мав відвідати декілька пацієнтів на дому. День обіцяв бути довгим і тяжким.

Констанція Францівна зазвичай допомагала чоловікові вести прийом в лікарні. Тож в неї був вільний день. Жінка демонстративно мовчала весь ранок, а Вітольд Янович на це ніяк не відреагував. Сам виглядав погано, і був мовчазний, що було не схоже на завжди говіркого чоловіка. «Певно хвилюється через моє мовчання» - подумала жінка, і образа її потроху відступила.

Відправивши чоловіка по справах, вона повернулась до опочивальні. Важливих занять на день не було. Зайшовши в кімнату, вона помітила одяг чоловіка, який лежав на підлозі. Жінка нахилилась, щоб прибрати котюм. Неочікувано з кишені випав кошіль. Жінка підняло його. Почувся тихий перестук. Цікавість розібрала пані Крижанівську. Вона не втрималась і потрохи розв’язала мотузку. І не вагаючись висипала вміст торбинки на туалетний столик. А потім ахнула від здивування. Перед нею лежало неймовірної краси намисто з перлів. Не сумніваючись, що це подарунок чоловіка, Констанція Францівна одягнула його на шию. Перли замиготіли на сонці, наче підморгуючи.

Ввечері знесилений пан Крижанівський повернувся до дому. Весь день він мріяв про відпочинок. Але час тягнувся нестерпно довго. Дорога та огляд пацієнтів зі складними випадками відібрали останні сили. А дома його зустрічала радісна дружина. Вечеряли у тиші, що дуже тішило лікаря. Але після, Констанція Францівна, яка весь час намагалась щось сказати, не витримала:

- Вітольд, дякую! Це найкращий подарунок!

Крижанівський нічого не розумів. Про який подарунок йде мова?! Якщо він нічого не плутає, то нічого давно Констанції не дарував. Та точно, не плутає!

- Який подарунок?

- Ну той що лежав у тебе в кишені.

І тут Вітольд Янович згадав про свою знахідку. Друзі таким поспіхом та трудом вибирались з лабіринту, що він зовсім забув про торбинку, що поклав до кишені. Голова чоловіка почала боліти ще дужче. Він врешті глянув на дружину, яка постійно гладила намисто з перлів, що висіло в неї на шиї. І вже намірився розказати історію намиста, але від болю йому почало паморочитись в очах. «Почекає. Все потім. Відпочивати, відпочивати» - подумав чоловік.

- Але навіщо було наймати нову служницю без мене?

Вітольд Янович був не сила більше терпіти:

- Вибач в мене страшна мігрень.

- Звичайно, ти дійсно сам на себе не схожий, - сказала дружина, допомагаючи йому піднятись, і супроводила до спальні.

А вночі Констанція відчула на собі чужий погляд. Перебуваючи на грані сну і яві, вона неохоче відкрила очі. А наступної миті оціпеніла! Біля ліжка стояла нова служниця у білому вбранні і, не відводячи погляд, дивилась на пані Крижанівську. Очі дівчини були повністю чорні, білки були відсутні. Жінка з жахом зрозуміла, що не може рухатись. Мову відняло. Страх заполонив її. І тут... Констанція з криком підхопилась із ліжка. Це був лише кошмар. Серце шалено калатало в грудях. А страх не давав більше заплющити очі. Жінці здавалось, щойно вона їх закриє, з’явиться моторошна дівчина і буде, немигаючим поглядом, на неї дивитись.

Розбита та знесилена, Констанція так і зустріла світанок. Дивлячись на хворобливий вигляд дружини, Вітольд Янович не наважився заговорити про прикрасу.