Глава 2

Наступного дня у винному погребі будинку де Шодуара, екіпіровані для дослідження підземелля Езоранський, Філіппов, Крижанівський та двоє слуг (про всяк випадок) готувались до дослідження таємних міських катакомб. Відтягли бочку від лазу в катакомби та, завбачливо прив’язавши мотузку до вбитого в стіну кільця, рушили в темний прохід ходу. Першим йшов інженер. Він простукував стіни підземелля, перевіряючи їх на міцність та ставив відмітки фарбою на випадок, якщо мотузка обірветься, або хтось від групи відстане. За ним йшов один із слуг барона, підсвічуючи інженеру шлях механічним ліхтарем. В центрі групи йшов лікар зі саквояжем, готовий надати медичну допомогу при необхідності. Потім - слуга з мотузкою та присяжний повірений з ліхтарем. Іван Максиміліанович разом із своєю вірною помічницею залишився чекати в погребі.

Дихати в підземеллі було важко. Вогке сперте повітря катакомб здавлювало груди. Чоловіки раз у раз потрапляли у глухий кут проходу. Тоді доводилось повертати, змінюючи порядок руху дослідників підземелля, щоб слуга міг змотати мотузку, а Павел Бернардович перекреслити мітки.

Катакомби створювали гнітючий настрій. Всі мовчали. По коридорам прокочувалась луна від простукувань Езоранського, потріскування механічних ліхтарів та кроків чоловіків. Час застиг. Ніхто не розумів скільки годин вони вже блукають.

Нарешті інженер зупинився та наважився глянути на годинника. Стрілки годинника збились до купи, не рухаючись.

- Дивно,- промовив стурбовано Павел Бернардович, - Мій годинник зупинився.

Віра інженера в точність і надійність свого годинника була непохитною та прирівнювалась до його віри в науку. Зупинка механізму неприємно вразила чоловіка.

Філіппов та Крижанівський теж дістали свої годинники, щоб подивитись час. Годинники стояли.

Знання, що не лише його вірний хронометр зупинився, допомогли Езоранському знайти цьому раціональну причину.

- Певно десь поблизу знаходяться залізна руда, що створило магнітне поле, - з полегшенням сказав він.

Група рушила далі. Інженер вперто продовжував досліджувати стіни підземелля. Слуги, які взагалі не розуміли забаганки панів спускатись в це моторошне місце, йшли механічно переставляючи ноги. Лікар жалкував, що погодився на цю авантюру, спокусившись чутками про скарби. Філіппов розмірковував, чи не варто повернути назад. Хід хоча і був направлений в сторону старого Замку, але міг іти під містом та вивести взагалі далеко за його межами. До того ж хід був не один! Щоб не заблукати чоловіки домовились триматись лівого караю, завжди повертаючи лише в цей бік. Але справа проходи теж зустрічались.

Чим далі, тим важче було йти. Незважаючи на прохолоду підземелля, з чоловіків стікав піт. Весь світ звузився до цих лабіринтів. Здавалось, що нікого та нічого не існує поза ними.

Повертаючись з чергового глухого ходу, лікар опинився позаду групи. Він зупинився на хвилинку, щоб перевести дух. Важко дихаючи, чоловік прислонився рукою до стіни.

- Крижанівський ви де?- позвав хтось із групи.

Вітольд Янович, продовжуючи притримуватись за стіну, рушив до групи, яка, судячи по світлу, знаходилась зліва за рогом. Зненацька його рука доторкнулась до чогось холодного. Чоловік злякано відсмикнув руки, і щось із приглушеним звуком впало до долу. Поворот, де знаходились друзі, був за декілька метрів від нього, трохи освітлюючи місце де був лікар. Цікавість розібрала його. Він нахилився щоб подивитись, що там, але не встиг це зробити, як його знову позвали :

-  Крижанівський!

- Я тут!- випростовуючись відгукнувся чоловік.

Швидко піднявши та поклавши знахідку до кишені, він поспішив приєднатись до панства. Крижанівський хотів розповісти та показати знайдену річ. Але не встиг він вийти з проходу, як по катакомбах прокотився жахливий жіночий крик:

- Ні!!!

На хвилинку здалось, підземелля здригнулось від цього крику. Чоловіки не зговорюючись повернулись в напрямку виходу поміченого фарбою. Тепер першим йшов слуга, моторно скручуючи мотузки та тихо проклинаючи панську дурість. За ним Езоранський з ліхтарем. В центрі незмінно йшов лікар зі саквояжем. Потім крокував другий слуга з ліхтарем. Замикав колонну Філіппов, який озброївся шаблею і револьвером.

Чоловіки намагались пришвидшитись, але через втому просувались досить повільно. Вони йшли і йшли. Але нічого не відбувалось. Жодних звуків, окрім тих що створювала група чоловіків, ідучи темними коридорами.

Інженер, який всьому намагався дати наукове пояснення промовив:

- Певно то був вітер. Стародавні єгиптяни за допомогою шпарин і вітру могли створювати піраміди та статуї, які «промовляли» цілі фрази. Так народились легенди про Сфінкса – сторожа  Долини мертвих та прокляття фараонів.

- Якщо загрози немає, то може ми зупинимось перепочити,- запропонував присяжний повірений.

- Було б добре. Я зовсім вибився з сил, - тяжко дихаючи сказав Крижанівський.

Група зупинилась, чоловіки дістали фляги, щоб напитись води і трохи перепочити. В решті решт, вони знову рушили до виходу. На всякий випадок Філіппов продовжував іти зі зброєю в руках.

Неочікувано, мотузка, яку скручував слуга натягнулась і обірвалась. Чоловіки на мить завмерли. Першим отямився Філіппов: