Знахар

Знахар

Міні-оповідання

– Що, батєнька, на той світ вже зібралися? Рано Вам ще, рано, ще повоюємо.

– Зібрався, Знахар, зібрався. Твоїми молитвами.

Перед Знахарем сидів нещасний чоловік, хворий, смертельно хворий. Знахар відчував його особливий запах, що не піддається опису. Вони всі пахнуть однаково, неминучістю, відчаєм, страхом і, зрозуміло, смертю. Вона вже сидить у них у всіх на шиї, трохи вище до потилиці, не звертає на Знахаря ніякої уваги, ліниво потирає руки, влаштовується на голові зручніше і спостерігає.

Смерть стежить за Знахарем, немов сита кішка, якій вже не цікаві маніпуляції з мискою і їжею. Вона відкриває одне око, коли Знахар водить по голові руками, намагаючись зняти порчу і перевертається на інший бік. Знахар бере різні трави і порошки, готує зілля, вимагає, щоб клієнт приймав їх по годинах, в певний час і в строго зазначеному дозуванні. Смерть лише відвертається, коли Знахар бере гроші. Великі гроші. Останні гроші.

Ось і зараз. Чоловік, сорок п'ять років, рак печінки, остання стадія. Смерть спала у нього на потилиці вже місяць, ніжно погладжуючи нещасного по голові, час від часу забезпечуючи йому таке необхідне забуття. Знахар, заспокоїв його і його нервову дружину, яка з порога почала битися в істериці. Він готував щось синє, у величезній, погано вимитій пляшці, запускаючи туди коріння, нашіптуючи заклинання і змови, від яких навіть у Смерті злегка піднялися брови. Темно-синя рідина в пляшці стала густою і в'язкою, загрозливо брудний колір грозового неба вселяв страх і благоговіння у клієнтів перед майстерністю Знахаря. Він встав поруч з клієнтом і почав неголосно читати «Отче наш», час від часу збовтуючи загусклу рідину над головою нещасного.

Зілля оплачувалися додатково до платного сеансу. І дружина обережно затиснувши в руці гаманець, крізь сльози оглядала кімнату, де відбувалися за словами очевидців, найнеймовірніші речі.

Червоний килим на стіні був покритий пилом і невеликими зображеннями православних святих, приколотих до ворсистої поверхні офісними голками з різнокольоровими головками. Вікна були щільно задернуті темними шторами. Маленька настільна лампа висвітлювала лише частину кімнати, де на письмовому столі з товстим склом лежали купи книг, різноманітні пляшечки з рідиною, мішечки з травами і величезний пластиковий піднос, наповнений піском. У піску стирчали тонкі воскові свічки різної довжини, які неспішно чадили, тремтячи вогниками.

У старомодній шафі зі скляними дверцятами стояло безліч таких же пляшечок, як і на столі. Стіни, немов радіоактивний їжачок, який розгубив свої голочки в битві за екологію, були утикані цвяхами, на яких висіли хрести, елементи магії, чаклунства, намиста з фігурками тварин і навіть пташине пір'я. 

Знахар знав, що чоловіку вже нічим не можна допомогти. Є ті, кому можна і він допомагає. Він вилікував вже сотні, тисячі клієнтів, тих, хто не був безнадійний. Він же колись був лікарем, справжнім лікарем. Від спогадів минулого життя він здригнувся.  І операції, які він рекомендував, і дітей, яким ставили невірні діагнози, а він відразу визначив, що лікували не вірно, і ліки, які він застосовував у своїй практиці під личиною трав і гомеопатії, всім, хто приходив без Смерті на потилиці, всім допомагав. За гроші. Ясно, що за гроші. Цьому вже не допомогти. Смерть поворухнулася і навіть нахабно захропіла.

У нього така репутація, у нього навіть відгуки в Гуглі, у нього оплата всіх податків від діяльності приватного підприємця, не підкопаєшся, черга бажаючих на півроку вперед. Зневірених, безнадійних, розчарованих, але тих, що не здаються, готових платити і вірити, вірити і платити.

Знахар спокійно дав пляшку чоловікові, пообіцявши призначити наступний сеанс рівно через місяць. Він знав, що до наступного сеансу він не доживе. Дружина клієнта дивилася на Знахаря очима повними надії, вона поставила нову свічку за вказівкою Знахаря прямо в середину підноса з піском, завбачливо вибравши саму товсту і довгу свічку, що символізує життя і здоров'я.

Закривши за клієнтами двері, Знахар прошаркав в кухню і дістав з шафи телефон. Включивши чайник, він перевірив баланс і вхідні повідомлення. Руки тремтіли від хвилювання і напруги. Довгоочікуваний електронний лист. Він відкрив віртуальний конвертик.

"Шановний Валерій Іванович, раді повідомити Вам, що наша клініка N отримала переказ у розмірі триста п'ятдесят тисяч євро. Операція вашого сина призначена на десяте число цього місяця. У додатку знаходиться контракт, а також, все необхідні документи для вирішення формальних питань. Ми чекаємо Вас і вашого сина в зазначену дату і час в нашій клініці N.

З будь-яких питань прошу зв'язуватися з Вашим особистим координатором (всі контакти додаються), який буде з Вами на зв'язку до повної реабілітації. З побажаннями найшвидшого одужання, команда клініки N".

Головний хірург клініки N дивився на гору роздрукованих документів у нього на столі невидючим поглядом. Йому чомусь згадалося дитяче «дивлюся в книгу – бачу фігу».

Він уже тисячу разів перечитав, переглянув, перевірив ще раз. Одна і та ж відповідь. Завжди одна і та ж відповідь. Його син помирає. Вмирає, чорт забирай. Він, лікар і світовий світила, він, що рятує чужі життя вже багато років поспіль, не може врятувати одне єдине життя, найдорогоцінніше життя. Життя єдиної дитини. Головний хірург втомлено потер очі, мружачись від яскравого світла, що заповнив величезний білосніжний кабінет. Він викликав секретаря і, чомусь соромлячись власного голосу, тихо запитав.