Знахабнілий ведмідь

В лісі дружно жило багато звірів – лисиці, ведмеді, вовки, їжаки і багато-багато інших. Цей ліс був не схожий на інші. Кожен займався своєю справою і водночас був доброзичливим до іншого. Звірі скільки могли приділяли час одне одному, допомагали. Хтось жив у норах, хтось в дуплах. В кожного була своя домівка.

Одного разу після великої зливи багато дерев стояли обламаними, всюди валялись гілки. Зранку всі-всі вийшли прибирати і розчищати територію. Звірі носили гілочки ближче до урвища, яке знаходилось біля лісу. І от коли маже все було розібрано і на землі залишався великий зламаний стовбур старого дуба звірі зрозуміли, що зрушити такий тягар під силу лише ведмедеві. Всі почали озиратися і гукати але швидко зрозуміли, що він не приймав участі в роботі.

– Я зараз його покличу, адже самим нам не зрушити з місця такий товстий стовбур! – сказала лисичка і швидко дременула до барлогу.

Пройшло зовсім небагато часу і вона повернулась разом з ведмедем. Друзі швидко кинулись до стовбура, підняли його з землі і разом змогли відтягнути до прірви. Коли робота була завершена всі радісно повернулись до своїх справ.

Прийшовши до барлогу ведмідь назбирав собі ягід і всівся смакувати. Добре попоївши, вмостився зручніше і хотів заснути. Та все думки не давали йому спокою. Він тішився, що майже всю роботу зробили без нього. «Навіщо вони взагалі мене гукали... Хай би самі тягли хоч до вечора… Навіщо мені трудитись, якщо вони і самі можуть справитись…» - з такими думками він і заснув.

На ранок в його голові виникла ідея… «Треба якось змусити їх всіх робити за мене всю роботу… Допомагати мені збирати ягоди і зносити до барлогу... Прибирати мою оселю… Розчищати чагарники на вході... Сам більше нічого не буду робити!!!» - так і придумав ледар.

Поснідавши, він виліз з барлогу і лапою запечився за колючі чагарники, які росли при вході….. Подряпавшись, вирішив невідкладно реалізувати задумане. Він пішов на галявину, де звірі збирались на відпочинок, ділились новинами, розказували одне одному цікавинки. Прийшовши, він помітив що там лише вовк. Ведмідь не довго думаючи почав шкандибати на подряпану лапу.

– Ой-ой, - застогнав він, - як же мені болить ця рана. Я так і не встиг всі чагарники викорчувати біля барлогу… А тепер ще й ходити нормально не можу… А раптом ще раз зачеплюсь і дужче подряпаюсь… Ой-ой, нещасний я…

– Що сталось? – відразу запитав в нього вовк.

– Я так подряпався, так подряпався… Навіть ходити нормально не можу…

Пожалів його вовк і пішов з ним до барлогу викорчовувати чагарники. Ведмідь цим часом прикинувся, що йому дуже лапа болить і просто лежав у затінку, спостерігаючи за роботою вовка. Коли все було очищено і вхід в оселю був вільний вовк пішов, ледве лапи тягнучи від безсилля. Ведмідь водночас був дуже собою задоволений.

Не пройшло багато часу і в барлогу вже був час робити прибирання. Недовго думаючи він так само почав натякати зайцю, як в нього ще й досі болить подряпана лапа. Бідний вухань швидко згодився допомогти йому і зробив всю роботу самостійно. Оселя аж блищала.  

Через кілька днів він і лисичку до роботи змусив. Все стогнучи, що подряпана лапа не дає йому вільно жити, а їсти так хочеться. Лисичка принесла йому аж три кошики ягід. Тепер запасів їжі вистачить на багато днів наперед.

Одного дня, зібравшись на галявині, ведмідь вийшов і промовив:

– Живемо ми гарно, дружно, але можемо жити ще краще. Я буду вашим ватажком. Я буду вирішувати коли і що буде відбуватись в лісі, хто кому буде допомагати. Коли хтось вирішить змінити оселю або щось побудувати – питайте в мене дозволу. Якщо кудись йдете з лісу – звертайтесь до мене.

– Це ж що виходить, - озвалась лисичка, - ми тобі скільки допомагали. скільки жаліли, скільки роботи за тебе зробили… А ти тепер вирішив взагалі нам на голову вилізти… не потрібен нам ватажок.

– Ні! – загарчав ведмідь, розсердившись, - як я скажу так і буде!

– Е ні! – вовк недовго думаючи зробив крок вперед. – все буде так як і було. Ти скористався нашою добротою, а тепер вирішив, що можеш нами всіма командувати! Геть із лісу!

І тут всі звірі підхопили:”Геть! Геть!”. Похнюпивши голову ведмідь пішов з поляни. І так йому сумно стало, що тепер мусить шукати собі інший ліс для життя.