Зміючка з Синьої гори

Того спекотного літнього дня на блошиному ринку зібралося багато люду. Торгівці антикваріатом, глиняними горщиками ще з 50-х років,  раритетними дитячими книжечками, старими дисками колись популярних зарубіжних ретро-музикантів, старовинними дзеркалами і вазами, на які було достатньо подивитись лише раз, щоб уже подумки на якусь мить уявити себе на початку двадцятого чи навіть у дев'ятнадцятому столітті. Дуже любили відвідувати блошиний ринок чи не кожного недільного ранку восьмирічний Петрик Чубенко і його старша сестричка,  одинадцятирічна Оленка Чубенко. Ще день тому вони посперечалися, що той, хто з них знайде щось дуже цікавеньке на блошиному ринку  і отримає "цілий вагон" морозива, чупа-чупсів, шоколадок та інших смаколиків! Кожен хотів виграти у цій суперечці і сподівався того дня вловити щастя за хвіст.

Діти йшли між рядами столів продавчинь і продавців і з цікавістю розглядали кожну річ, якій був вже не один рік: ось лялька Барбі з двохтисячних років, а ось збірка казок «З живого джерела», а це от нерозбита скарбничка у вигляді веселої рожевої свинки, а це ось різьблена скринька з позолоченим замочком і ще подалі компас з 80-років. Чого тут тільки немає! У дітей розбіглися очі. Кожна річ зі своєю власною, напевно, дуже цікавою історією і викликає багато питань:а хто був її власник, чому вона зараз продається, чому її навіть на згадку тепер не хочуть лишити, а віддати у чужі руки?

Захопившись, діти і самі не помітили, як далеко відійшли. Аж за ринок, де майже вже ніхто не стояв, окрім старенької жінки, яка продавала старовинні чайники, водночас дуже-дуже дешево. Напрочуд на блошиному ринку все було досить дороге, незважаючи на порядний вік речей. А сталось так, що грошей у дітей у кишенях на двох десь не більше ста гривень. Двохсотгривнева купюра випадково випала з кишені Оленки і відніс її вітер кудись далеко-далеко. Плани дітей були зруйновані. Тому про суперечку довелось забути. Придбати ж щось вони  все-таки хотіли, адже невесело повертатись після такої довгої мандрівки додому з порожніми руками.

Чубенки підійшли до  худенької старої жінки. На вигляд їй було не менше дев’яноста років. Діти заговорили до неї і, як на диво, не почули скрипучого голосу. В її вузеньких, маленьких оченятах помітили вони якийсь дивний і навіть недобрий вогник. На хвилинку їм здалося, ніби вони стали червоними. Але діти подумали, що то, мабуть, така гра світла, чи вони просто перевтомилися. Оленці і Петрику стало моторошно, але того вони не показали і таки купили в неї  сріблястий чайник зі струнким носом, ще й двадцять гривень залишилося.  

Задоволені діти хотіли вже повернути назад, як Оленці закортіло попитати стареньку, чи не знайдеться в неї ще раптом вдома величезних різьблених скриньок. Аж тут діти очам своїми не повірили: стара жінка кудись зникла. Хоча після того, як вони з нею попрощалися і двох хвилин не минуло. Вона не могла так швидко зібратись і кудись піти. Діти вирішили тікати з того місця якомога швидше і все розповісти тату й мамі. Повернувшись додому, на батьків вони не натрапили та й взагалі їх квартира … вона була якась не така. На стінах висіли чорно-білі фотографії молодих дідуся та бабусі Оленки і Петрика.

Раптом перед  очима дітей все завертілося-закрутилося, вони прижмурилися і  знову опинилися у своєму часі. Оленка відійшла вбік і прошепотіла Петрику, що з ними відбувається щось недобре і в цьому стовідсотково замішана та загадкова стара жінка, яка продала чайник. Почувши це, Петрик похолов від страху, руки його затремтіли і він вже не міг тримати зловісний чайник у руках. Він поставив його на стіл з білою скатертиною, що стояв посередині вітальні. Сріблястий чайник несподівано затремтів сам. З нього пішла густа біла пара. Петрик і Оленка притулилися до стіни, і, обійнявшись, сіли  навпочіпки. Блискуча кришечка чайника піднялася і гучно впала на підлогу. А з чайника тим часом виповзла  темно-зелена  змія, озирнулась навкруги і несподівано заговорила до дітей:

— Ох, сто років просиділа я тут, а що, ви тепер мої нові господарі? – запитала вона їх зітхаючи.

—  Хто ти таке? –  набравшись сміливості ледь промовила Оленка.

— А я – Зміючка з Синьої гори.

—  Хто ж тебе закрив у чайнику? – запитав, трохи відтанувши від страху, Петрик.

—  Одна стара відьма.

Петрик і Оленка перезирнулися. Вони одразу подумали, що тією відьмою, яка зачинила Зміючку у чайнику, була та сама стара жінка з блошиного ринку. Одночасно в головах обох дітей промайнула думка, чи можна довіряти цій Зміючці, чи не бреше вона. Раптом Оленці дещо спало на думку і вона вирішила запитати Зміючку:

— Скажи, Зміючко, ти обов’язково маєш мати господарів? Якщо так, то ми згодні ними стати, але тільки за умови, що ти виконаєш наші бажання.

Зміючка ж на це тяжко зітхула. На хвилинку навіть здалося, що з її очей потекли сльози. Діти підійшли трохи ближче. Вони пожаліли дивне створіння. Після довгого мовчання тишу порушив Петрик.

— Зміючко, чи можемо ми тобі допомогти?

— Тільки сміливі можуть мені допомогти. Я не просто Зміючка. Я – принцеса Ленінель. Колись давно я була зачаклована і стала змією, а моє королівство Альвено зла відьма перетворила на Синю гору. Мені вдалося на деякий час сховатись від відьми, яка хотіла зробити мене своєю служкою, щоб я коїла разом з нею різні злочини. Та відьма могла бачити крізь стіни і невдовзі знайшла мене у старому підвалі покинутого будинку. Щоб покарати, вона зачинила мене у цьому сріблястому чайнику на ціле століття, але щось змінилося і, можливо, старе прокляття знялося і чайник зміг відкритись.

Петрик непомітно штовхнув Оленку вбік. Оленка одразу зрозуміла чому. Чайник відьми на блошиному ринку дуже добре відкривався і на вигляд був звичайним-звичайнісіньким! Але всі ці перетворення і зміни, звісно ж, пов’язані з чарами і Чубенки це дуже добре розуміли. Чомусь розповіді Зміючки вони повірили, їх дитяча допитливість виявилася сильнішою за страх перед надприродним і загадковим, і вони несподівано для себе вирішили допомогти зачаклованій принцесі Ленінель. Тільки що робити, як зняти з неї та її королівства злі чари, вони не знали. Різні думки точили їх допитливі голівки: чому, якщо прокляття знялося, Зміючка знов не стала принцесою, чому вони на якусь мить переносилися у іншій час? Зміючка, ніби прочитавши їх думки і зрозумівши їх занепокоєння, вирішила відкрити дітям всю правду про себе. Адже інакше вони не зможуть їй допомогти.