Глава 9.

Вечір.

Данило — ображений чи зажурений — не розмовляє, а я тішуся, що нарешті маю перепочинок і не потрібно вдавати хорошу та гожу дружину.

Як же все дістало.

Добре, що моя квартира досить велика — трикімнатна. Я купила її за власні перші кошти в кредит, а потім кілька вдалих проєктів допомогли погасити борг.

Ми в різних кімнатах. 

Вперше між нами — суцільна тінь.

Що ж ти, чоловіче, геть здувся…

О дев’ятій ранку я вже в офісі. 

У діловому костюмі кольору чорної сливи, з ідеальним укладанням, персиковою помадою — наче й не було вчорашнього вечора.

Ми вперше офіційно посварилися.

О, це було прекрасно.

Данило прийшов просити за Катю — а мене це так вибісило, що я категорично відмовила.

Тоді мій чоловік назвав мене змією бездушною.

Краще вже бути змією, ніж слизьким черв’яком.

Зате  є привід не розмовляти з ним.

Я — лід, полірований до блиску.

— Поліно Андріївно, Катерина хоче з вами побачитися, — говорить асистентка, ледь стримуючи вираз співчуття.

— Перекажіть, щоб зачекала. У мене спершу зустріч.

А зустріч — із моїм адвокатом. Ми переглядаємо варіанти: переоформлення контрактів, переведення частини активів в іноземну юрисдикцію, а також…

Легальна ізоляція Данила від рахунків через провокацію.

— Ви дійсно готові діяти настільки жорстко? — питає адвокат, піднімаючи погляд.

— Так, — коротко, ділово.

Кожному — по заслузі.

За годину я відкриваю двері свого кабінету. Катерина все ще чекає. В очах — коктейль із прихованого страху та агресії.

Чудово.

— Полю, можу я з тобою поговорити? — підстрибує зі стільця, наче схоплена на місці злочину.

— Ми — не в університеті, Катерино. І не на кухні з келихом вина. Тут — бізнес. А я Поліна Андріївна, генеральний директор і твій керівник. Я зайнята. Пізніше.

Мариную жінку весь день.

Підло та дріб’язково? Можливо.

Але я маю право — ображена жінка може собі дозволити.

— Поліно, я хочу пояснити… — починає, коли я вчергове виходжу з кабінету, але я перериваю її піднятою рукою.

— У нас буде розмова. Але не зараз. Ти отримаєш офіційне запрошення на засідання від HR.

Колись читала, що в психології цей прийом називається «маринування» або «відтермінована кара» — на додачу до емоційного домінування.

Яка ж я зла…

Але Катю мені зовсім не шкода.

Через кілька днів — публічний захід. І на ньому я застосую ще один психологічний прийом.

Треба гарненько підготуватися.

Набираю номер.

— Леве, привіт. Це Поліна Верес.

— Я знаю. Привіт, — дружня інтонація, приємне баритонове звучання, від якого пробігає легкий холодок.

Мурашки по шкірі.

Але я відволікаюся від теми.

— Твоя пропозиція ще в силі?

— Завжди. Я не кидаю слів на вітер.

— Є одне місце, де мені потрібно з’явитися не самій. За декілька днів. Зможеш? Але не просто так. Я буду офіційно зі своїм законним чоловіком.

— Без проблем. У вас не все добре? — здогадується відразу. Хоча це ж очевидно…

Яка нормальна дружина гуляє ночами з іншим?

— У нас усе майже закінчено. Залишилось лише поставити його до відома.

— Як виглядає дрес-код?

— Темний смокінг.

— Чекаю на запрошення. Вибач, маю йти — нарада. Ти ж розумієш.

— Бувай. І… дякую. Що не задаєш питань.

— Пізніше розрахуємося, моя біла королево. Я вірю, що ти все робиш не просто так. Тому — беззаперечно підтримую.

Зараз потрібно залишити відкриті рахунки і запустити козла в город — нехай пасеться.

— Данило, зайди до мене, — відразу вдаюся до реалізації плану. — Хоч у нас і є певні особисті розбіжності, але на папері ти мій підлеглий. Прошу апдейт по стану відшивів клієнтці Прокопенко.

Дихає носом і рапортує.

Переді мною — як школяр перед вчительським столом.

Смакую приниження.

А ще ж час напоїти його особливими «вітамінами».

Щоб стояв у кожній хаті — тільки навпаки.

— Пий. Я хоч і зла, але ти мій чоловік, тому дбаю про здоров’я.

От класно вигадали ці порошечки — собі сиплеш магній, а йому те, що заробив.

— Поліно… Ти дуже змінилася… Я не розумію… — таки сідає.

А я встаю.