Глава 8.

— Я тебе хочу, моя мила, — прокидаюся від рук на своїх грудях, які намагаються залізти під нічну сорочку.

Від розуміння, хто це і що робить, аж скручує.

Вириваюся, практично підстрибуючи з дивана, обурена та ошелешена.

— Кохана? Чому ти не прийшла до мене вночі? І чому ти так реагуєш на мої ласки? — здивований та навіть розгублений Данило ріже нервову систему.

Як же він мене дістав, бовдур!

Закриваю очі, продихую злість та роздратування.

Візьми себе в руки, Поліно, треба витримати цей шлях,

Ти сильна. 

Ти зможеш.

Відкриваю очі, створюю образ жертви і промовляю:

— Любий, я так провинилася перед тобою! Так сильно! Вибач мене! — ледь не молю, вся така розчавлена та винувата. 

— Полю, душа моя, що сталося? — встає з дивана, підхоплюючи мою руку в свою.

Неприємно відчувати його дотики… Аж коробить.

— Я вчора потрапила на закриту вечірку зі своєю подругою, і там був один мій добрий знайомий. Ти його не знаєш. Нас разом сфотографували. Але я вірна дружина! Ти ж знаєш? — заглядаю щиро в очі.

Не знаю, чи фото з’являться в мережі, але краще перестрахуватися. Доки я не закінчила з ним.

Бачу, що геть не до вподоби мої зізнання — аж зубами скрегоче, але тримає емоції при собі.

Знаю я причину: мої гроші та дім моди, які так хочеться зробити своїми.

Любчику, невже це ревнощі? Скоріше — відчуття власності та задоволення амбіцій.

На мене тобі начхати.

До речі, сьогодні мають прийти результати хімічного складу пігулок, якими мене так щедро частував. Побачимо глибину кохання та підлості.

— Знаю, Поліно, ти моя і кохаєш лише мене! — півень у курнику, розправив крила та хвоста.

— Звичайно! Я — у ванну, трішки полежу, зніму стрес. До вечора, любий. Ти ж раніше мене підеш? Тобі ще сьогодні на вранішню примірку — не спізнюйся, — різко змінюю тон на діловий, нагадуючи, хто тут з нас бос і кого потрібно слухатися.

— Так. Йду збиратися, — ох як йому не сподобалося. Ледь стримує злість, що так і сиплеться блискавками з очей.

Що ти мені зробиш?

Рідко собі дозволяю так валятися зранку, насолоджуватись життям, теплою ванною з пінкою та смачними ароматами… А життя воно ж одне — не варто його витрачати лишень на «треба».

Цікаво, звідки ці ліберальні помисли в моїй авторитарній, дисциплінованій голові?

Чомусь згадується Лев і його погляд… Глибокий та манливий… Який шикарний чоловік.

Неспішно збираюся в білу сукенку, обрамлену ніжним мереживом — моя власна модель-бестселер.

Чашка міцної кави з вершками, шматочок сиру — і відчуваю, що трішки, але щаслива.

Мій гарний настрій падає додолу з висновком хімічного складу препарату: рецептурне седативне, дуже сильне…

— Такі призначають пацієнтам з тяжкими випадками депресії, — пояснює працівник лабораторії, протягуючи протокол. — Його ще при психозах застосовують як заспокійливе. Дуже сильний засіб.

Значить так…

Я не вірила, що Данило може бути настільки гнилий та підступний…

До останнього думала, що це всього лише снодійне.

— А що буде зі здоровою людиною, якщо приймати ліки щодня? — мені хочеться допити чашу до дна.

— Втрата концентрації пам’яті, уваги, розсіяність, апатія, тривожність, емоційна загальмованість. У психоемоційному стані людина стає ніби без емоцій, без критичного мислення — роботом, що слухає інших. А ще знижується лібідо. Це класичні прояви, які часто трапляються, — знизує плечима. — Не грайтесь із подібними ліками, — додає, розвертається й іде.

Злості не відчуваю.

Помста.

Холодна та виважена.

Я його знищу.

Розчавлю.

Отже, знижене лібідо?

У цю гру можна грати вдвох, дорогий.

Мені твої прояви сексуальної активності стримувати все тяжче й тяжче. Тож допоможемо один одному.

Фізичне стримання бажань у тибетських монахів вважається найкращим проявом духовності.

Допоможемо покидьку стати більш духовним.

Так, я опускаюся до рівня Данила. Так, це неправильно.

Але він хотів мене звести з розуму.

А я всього лише заберу в нього сексуальне бажання.

Телефон відволікає від гірко-чорних задумів — і я поринаю у світ моди та бізнесу.

Час повертатися на роботу, адже вона потребує моєї відданої уваги та натхнення. А ще — упертості, наполегливості та любові.

Заходжу в коридор і чую шепіт: всі погляди спрямовані в мій бік. Не просто як боса. Ні — по-особливому, крадькома.

— Як ти могла так зганьбити Данила? — Катя? Вона підвищує на мене голос? Серйозно?