Глава 7.

Лев Адлер

Поліна скоро буде тут. Повірити не можу!

Витончена краса, помножена на вишуканість, стриманість та внутрішню силу. Саме такі асоціації виникають у голові при згадці про цю елегантну леді.

Ідеальна кандидатура на роль моєї супутниці.

Ще відучора ламав голову над дилемою ролі  жінки в  соєву  житті, яку туди прагнуть запхати чи не всі останнім часом.

Вона гарно вбрана, з сірим блиском в очах та грацією хижої… змії. Так-так, Поліна зі своєю загадковою напівпосмішкою виглядає дуже небезпечною, але не агресивно чи показово — якраз тихо та спокійно, на кшталт холоднокровної істоти.

Тепер інвестиційний проєкт у мене в кишені! Нарешті! Як довго я над ним працював — не дні, а тижні, не покладаючи рук, часу та енергії!

А потім усі мої зусилля могли перекреслитися банальною дружиною, яку інвестор вважає ознакою зрілості та розуму чоловіка. Серйозно?!

Проте в кожного свої таргани та метелики — в кого один-два, а є такі, що ціла зграя.

Тоді на зустрічі відразу зорієнтувався і сказав, що є жінка, яку я прагну зробити дружиною.

Тепер же замислююся, що, може, й не збрехав.

Чому б і ні?

Вона розуміється на бізнесі, ділова, інтелектуальна, не галаслива, дає собі раду, при цьому ніжна, елегантна та надзвичайно жіночна.

Одружуватися все одно потрібно — вже не юнак, 35 років. Мама буде щаслива, ділові партнери вважатимуть солідним та надійним, друзі перестануть жартувати, постійний секс.

Одні плюси, як виявляється.

А ось і основний: Поліна виходить із таксі.

Розкішна жінка.

Поліна Верес

— Це якийсь закритий елітний клуб? — Лев поруч, я в легкому шоці від себе самої та своїх рішень. Що я тут роблю?

— Так. Вхід виключно за клубними картами, — приємна посмішка, іронічний погляд, але не негативний, скоріше — з іскоркою розуміння моєї невпевненості.

А я — очевидно невпевнена.

У своїй адекватності, як мінімум.

Як можна вдавати чиюсь кохану, будучи заміжньою жінкою?

Він не питав, але я навіть не давала натяків… Що я творю, потрібно скоріше роз’яснити ситуацію.

— Леве.., — набираю легені повітря, щоб сказати правду, яку мене ніхто не запитував, як раптом нас перебивають нахабним чином.

— Це і є твоя загадкова леді? Добрий вечір, ви дуже красива, — старший чоловік увірвався в наш простір з твердою впевненістю в тому, що тримає світ у своїх руках. І я схильна йому вірити. — Олександр Турченко, власник «Космо» і ряду дрібних бізнесів, — простягає руку для рукостискання.

— Поліна Верес, власниця невеликого дому моди, — тисну руку у відповідь. І відчуваю, як чужа долоня сунеться по талії, фіксуючись нахабно.

Лев.

Теплий, твердий і… сексуальний.

— Це і є та сама? — цікаво, про що вони. Звичайно, я припущення маю, зрозуміла, не маленька. Та все ж.

— Так. Поліно, я вчора про тебе розповідав.

Ага, саме про мене, вірю, надіюсь та чекаю.

Але жоден м’яз на обличчі не видав моєї справжньої думки. М’яко тримаюсь, намагаюсь очима передати ступінь закоханості в чоловіка.

— Тепер я розумію, Леве, що ти надійний партнер і твоєму слову можна довіряти. З такою жінкою може перебувати поруч лише достойний чоловік.

Це комплімент чи плювок в обличчя?

Ні, звичайно, зараз я поряд з Левом — гарним та розумним бізнесменом. Але останні пів року життя я провела з муфлоном Данилом.

— Дякую. Поліна — моя доля.

І не посперечаєшся, їй-богу.

Стою, посміхаюся, обводячи зал поглядом. Дорого-багато.

Здалеку майорить знайома фігура, і вона наближається саме до нас…

— Кохана, знайомся з моїм новим діловим партнером, у бізнес якого я планую солідні інвестиції. Лев Адлер, а це його супутниця та кохана — Поліна Верес, — знайомить нас пан Олександр.

Я тримаюсь на силі волі, а думками вже застрибнула в таксі й тікаю на третій передачі.

Моя шановна та постійна VIP-клієнтка. Ми з нею цього вечора вже зустрічалися на іншому заході.

Що зараз буде?..

Уся напружилась, очікуючи викриття, хоча я не обманювала, взагалі то нікому нічого не говорила.

Та я лише ім’я своє назвала!

Лев неначе підсвідомо відчуває мій стан і сильніше стискає в рішучих обіймах.

— Ми знайомі, рада вас бачити. Ваш сьогоднішній показ був на найвищому рівні! Які вечірні сукні! Я придивилась одну, невдовзі прийду з замовленням! — приязно посміхається, із захопленням та якоюсь незрозумілою ноткою в голосі. Розуміння? Мовчання? Жіноча солідарність?..

Пауза затягується.

Я чекаю на логічну реакцію, але її не слідує.