68.

З понеділка я повністю занурююсь у навчання. Щодня бачу Алекса, він постійно поряд, нагадує, що він є, тільки близько не підходить.

Наче дає мені час і водночас спостерігає, щоб не втекла. Тисне присутністю. Наче знає, що для мене цього достатньо. І це допомагає. Працює, я відчуваю, бо щоразу все менше відвертаюся, не хочу плакати, а підійти та сказати: “А спробуймо ще раз”.

Є й страх. Жахливо боюся, що його батько знову почне вставляти палиці в колеса, хоча моя матір до нього не має жодного стосунку. У цьому випадку Алексу дістанеться.

Я знаю, що він тепер у Кіра живе, Катька все дізналася. Як вона каже, треба тримати все під контролем.

Сесія швидко минає, і чим ближче до Нового року, тим сильніше я напружуюсь. Поняття не маю чому, адже вже вирішила, що не піду з Катькою до клубу. Буду з мамою всю ніч дивитися концерти, а вже першого числа можна сходити розвіятися.

— Вона не склала? — перепитує мама. — Тобто, він завалив її, чи вона справді не знала?

— Завалив, — мені теж прикро, що подруга не склала іспиту, ми з нею стільки займалися, але Валентин явно ображений на Катьку, не зрозуміло тільки за що. — Я чула, як вона відповідала на запитання, — як мені тоді здалося, препод отримував задоволення, заганяючи дівчину в куток.

— Бідолашна дівчинка, — мама починає інтенсивно нарізати морквину для олів'є. — І як вона тепер?

— Після Нового року перездача, сподіваємося, що цього разу він буде лояльнішим.

Я склала нормально, навіть можу сказати, не напружуючись.

Під обурені доводи мами закінчуємо нарізати овочі, смажимо битки й тоді заливаємо торт. Люблю желейний торт. Ми його завжди готуємо останнім, якщо ні — з'їм ще до півночі.

Сервірую стіл без особливого ентузіазму. Щось поглинає мене зсередини. Я розумію, що сумую за Алексом, адже востаннє ми розмовляли ще два тижні тому.

— На трьох накривай, — приносить мені ще одну тарілку.

— Ми на когось чекаємо? — вона нічого не казала раніше. — Мамо, що за секрети?

— Жодних секретів, — знизує плечима, ховає погляд. — Я ж тобі розповідала про нашого нового кардіолога? Він поскаржився, що не знає, до кого піти відсвяткувати Новий рік, один живе. Я подумала, нам не завадить гарна компанія, — підморгує.

— У вас із ним роман? — біжу за мамою на кухню. Дуже цікаво.

— Ні, — серйозно відповідає. — Чому одразу роман? — невдоволено фиркає. — Він у чужому місті, я запропонувала йому прийти до нас. А так він дуже приємний співрозмовник. Подорожував багатьма країнами Азії та Європи.

Не хочу наполягати на очевидному і просто погоджуюсь. Нехай думає, що він гарний співрозмовник.

Буду спокійною, якщо моя матір нарешті буде щасливою, вона заслужила. Їй теж було непросто після розлучення з Єгором, вона багато разів говорила що винна, тому що не змогла відразу зрозуміти, що чоловік із себе уявляє.

Рівно о восьмій у двері дзвонять, я швидко біжу відчиняти. Спочатку розглядаю себе у дзеркало, потім смикаю за ручку.

— Ти?! — на порозі стоїть Алекс із букетом лілій та великою коробкою у руках.

— Привіт, можу увійти?

Я не знаю, що відповісти, дивлюся на нього, намагаючись впоратися зі своїми емоціями.

Боже! Як я скучила!

Клубок застрягає у горлі, я хочу, щоб він залишився, але сказати — надто складно. Підштовхнути себе до примирення, виявляється, не так просто.

— Міло, чому ти тримаєш гостя на порозі? — чується з кухні. — Алексе, проходь! — мама навіть не виглядає.

— Тільки якщо Міла хоче, — дивиться просто на мене, а я знову гублюсь.

Нічого не кажу — просто розвертаюсь і йду до кімнати. Нехай розцінює, як хоче.

Сідаю за стіл, нервово закидаючи до рота оливку. Дуже складно зрозуміти, що відчуваю, і водночас чітко розумію, наскільки щаслива, що він тут.

Чую, як вони розмовляють на кухні з мамою про квіти та торти. Напевно, теж желейний приніс.

Одразу усміхаюся, а коли вони разом з'являються у кімнаті, вдаю, що шукаю щось по телевізору.

— Міло, Алекс ще один торт приніс, — сміється мама.

— Думаю, треба ще одне столове наряддя поставити, — з докором дивлюся на матір.

— Ні-і, — хихикає, — я пожартувала. Так, все, я переодягаюся, не зустрічати ж Новий рік у халаті.

Напевно, вони заздалегідь усе спланували, можливо, і Катька відмовилася у мене зустрічати Новий рік, бо знала.

І не сказала.

Підхоплюю Жана на руки, частую ковбасою. Все, що завгодно, тільки не починати розмову. Та й про що говорити? Я не хочу. Ледве стримую себе, щоб не підійти. Хочу міцно обійняти та нарешті дихати на повні груди.

— Не гнівайся на матір, це моя ідея, — тягне руку до Жана Алекс. Чухає його за вухом, від чого котеня відразу пряде пасма.

— Хто б сумнівався.

— Як сесія? — відчуваю його погляд.