59

— Добрий ранок, — швидко заходжу. Цілую матір та опускаюсь на стільчик. Відчуваю на собі суворий погляд Єгора, але, якщо чесно, нічого, окрім злості, не відчуваю.

З мамою я повністю згодна. Я ще тоді подумала, що вони поспішають. Не хотіла засмучувати її і промовчала. Якщо мене чомусь і навчила ситуація з Алексом, так це тому, що треба говорити все своєчасно. Тоді не потрібно буде шкодувати і докоряти собі.

— Я можу тебе підвезти до універу, — пропонує Єгор, коли я похапцем жую булочку. У кишені вібрує мобільний, впевнена, це Алекс вже чекає, але дістати ґаджет не наважуюся.

— Я на маршрутці, дякую, — шкірою відчуваю, що він незадоволений, але, зрештою, він мені не тато.

Цілую маму, прощаюся з Єгором, наважившись подивитися йому в очі. Виходжу з кухні і знову завмираю.

— Марино, – чоловічий голос звучить тепло. Видихаю. — Я тебе прошу, не поспішай, ну, можливо, мені треба час. Дай мені трохи часу, тільки не йди.

Що мама йому відповідає, я не слухаю, тому що в кишені знову починає вібрувати телефон.

— Я вже йду, — піднімаю слухавку, опинившись на вулиці. Кривлюся від сирої погоди і сльоти, з сумом поглядаючи на свої білі кросівки.

Я усю зиму ходжу так, зручно і тепло. Не люблю підбори, від них ноги страшенно болять.

Поки добігаю до зупинки, починає йти сніг, і я раптом розумію, що не знаю, який автомобіль у Кіра. Хлопець не любить тусовки і галасливі компанії, він дружить з Алексом і Деном, але його рідко можна побачити на вечірці. Професійно займається спортом і майже постійно на тренуваннях. Щоправда, Алекс ніколи не казав, яким саме спортом.

Питання саме собою відпадає, коли на зупинці я бачу знайому фігуру. Алекс переминається з ноги на ногу і видивляється з усіх боків.

Від будинку до зупинки можна йти трьома шляхами, але сьогодні я вибрала найкоротший. Дуже скучила за хлопцем, та й переживала.

— Привіт, — одразу тягнуся за поцілунком. Алекс згрібає мене в оберемок і заціловує личко.

— Привіт, крихітко, — втикається холодним носом мені в щоку. — М-м, як я сумував.

Трохи побурчавши, що він не звик бути від мене далеко, ми йдемо в машину і їдемо в університет.

Пари тягнуться дуже довго, Катьки ще немає, а мої думки зайняті тільки думками про маму і Єгора.

Я не хочу, щоб вони розлучалися. Якщо їм добре і причиною їхнього розлучення будемо ми, я відчуватиму провину. Але, з іншого боку, я не готова розлучитися з Алексом.

Безвихідь просто.

На останній парі пишу мамі повідомлення, що чула їхню розмову і трохи хвилююся. Її відповідь мене дуже заспокоює, адже вона дала трохи часу Єгору, щоб все обдумати.

До кінця пар я навіть нафантазувала, як Алекс повертається додому і ми усі живемо разом.

— Крихітко, я б на це не сподівався, — хмикає Алекс, коли я йому розповідаю про підслухану розмову. — У батька небагато часу, це роки. Тому мені у будь-якому випадку потрібно у квартирі робити ремонт.

Звісно, він має рацію, та і майже в двадцять років повертатися у рідну домівку якось не дуже. Тим паче що він вже кілька разів намагався піти з дому і почати жити самостійно.

Місяць пролітає, як тиждень. Підготовка до першої сесії по буднях, а на вихідних ремонт квартири. Ми вже майже закінчили. І маю визнати, що своїми руками ремонт — це не так вже складно, коли твій хлопець усе вміє робити. Щоправда, вікна замінювали фахівці. Шпалери поклеїли ми самі, так само як і плитку пофарбували на кухні, ламінат поклали в усіх кімнатах. Залишилися тільки меблі і техніка. Я вже подарувала Алексу кавомашинку і ще планую на новосілля купити мультиварку.

Дорога річ, але я свою стипендію відклала, а мама обіцяла, що допоможе, якщо не вистачить.

— Ух, капець! — шмигає носом Катька. На вулиці мінус десять і її коротенька шубка навряд чи дуже добре гріє. — Навіть не віриться, що ми склали перший іспит. — Потирає руки від холоду. Побачивши, як до нас йде Алекс з Деном, закочує очі. — Я піду, — хоче втекти, але я зупиняю.

— Не дуркуй, — якщо чесно, мене вже напружують їхні натягнуті стосунки. Ден вже не напирає — просто при першій нагоді підколює, але Катька, як уперта левиця — не хоче розуміти його жартів.

— Дівчатка, — розкриває обійми Ден. Широко усміхається розглядаючи подругу з ніг до голови. Вона модниця. Я взагалі не знаю, як вона зі мною стільки років дружить, враховуючи мої смаки в одязі.

Ось зараз, наприклад, на мені чорний, майже до колін, пуховик, шапка і шарф на шиї. Тим часом коли подруга в елегантній шубі, з пов'язкою на голові і довгих, майже до колін, чоботах.

Я у кросівках.

— Дене, не починай, — просить Алекс, охоплюючи мої щоки руками, голосно цілує і притискає до себе. Сьогодні у нього вихідний, і ми нарешті зможемо побути разом. — Склала?

— Угу, — вкладаю голову на груди хлопця, спостерігаючи за невдоволеним обличчям Каті.

Телефон Алекса оживає, і він дістає з кишені, демонструючи, хто телефонує.

— Вже втретє за сьогодні.

На екрані великими буквами пише: "Тато".