56.

Мене завжди дратувала приставучість сестри друга. Тільки заради Дена я не переходив межу. Адже міг. Реально міг. Постійно повторював дівчині, що вона для мене як сестра і нічого між нами не може бути.

Це вже перебір.

Я знав, що рано чи пізно це станеться, але сподівався, що батьки розлучаться до того моменту. Тоді проблем не було б.

— Міло, — роблю різкий крок уперед і згрібаю в оберемок. Моя крихітка потупила погляд у землю, немов завмерла в одній позі. — Все буде гаразд, — вдихаю вже такий рідний аромат.

Давно заснути без нього не можу. Як наркоман — надихаюсь, а потім засинаю, як немовля.

— У мене погане передчуття, — здіймає вологі очі. — Давай спочатку я подзвоню мамі?

— Вона вже знає, — не хочу її засмучувати, але я дуже добре знаю свого батька.

Розбірок не уникнути. Причому всім чотирьом. Він ненавидить, коли обманюють і сам може накричати, але брехати — ніколи.

— Гаразд, поїхали, — міцно обіймає, навіть не уявляючи, наскільки мені додає сил.

Я багато разів намагався з'їхати від батька, але завжди шкодував. Не хотів залишати його зі своїм характером наодинці. Але, здається, тепер немає сенсу відтягувати. Мабуть, він уже зібрав мої речі, якщо ще не викинув.

За себе я не боюся, а ось за Мілу — дуже. Він же пилятиме її постійно. І Марині дістанеться.

Останнім часом я трохи спілкувався із жінкою. Дуже класна та сучасна. Розуміє з півслова та, головне, стежить за тенденціями. Чого не скажеш про мого батька. Він старого загартування. Вихований дідусевим ременем і правилами, які діяли півстоліття тому, він не визнає нововведення.

Дивуюсь, як вони з Мариною взагалі спільну мову знайшли. Але, так би мовити, протилежності притягуються.

Дорогою Міла мовчить. Я тримаю її  тонкі прохолодні пальчики й сам відчуваю її шалене серцебиття.

Їй погано, я розумію. Вона гарна дівчинка й матері ніколи не брехала. Біль читається на обличчя.

Стискаю міцно зуби, згадуючи про винуватця всього цього. Що робити — не розумію, але і їздити по нас не дам.

З того дня, як вона прибігла на стоянку, я наче вдруге народився. Ми обоє переродились. У гарних очах моєї дівчинки спалахнув вогонь. Іноді вона боялася, що рідні дізнаються, і нервувала, як сьогодні ввечері, але переважно ми — одне ціле.

Паркуюсь біля будинку й одразу повертаюся до Міли. Цілую довго і пристрасно, а всередині все перевертається. Мені потрібні сили, щоб протистояти.

— Будь сильною. І не виправдовуйся, — знаю я її. — Я все сам скажу.

Ще раз цілую, і лише тоді ми виходимо надвір.

За хвірткою у домашньому халаті стоїть Марина.

— Мамо, — Міла намагається відпустити мою долоню, я ще міцніше стискаю. Впевнений, що Марина не буде сварити доньку, тим паче — ненавидіти. Даремно Міла нервує.

Моя дівчинка вперта, тож я вже давно перестав доводити їй хоч щось. Чекаю на відповідний момент. Насолоджуюся її здивованим обличчям.

— Привіт, діти, — сумно усміхається Марина. — Ви заходьте, я зараз підійду, — показує навушник у вусі. Напевно, з медсестрами розмовляє. Вона так часто робить. Готує і, якщо щось термінове, то їй дзвонять з роботи, вона пояснює, що робити, тільки в крайніх випадках все залишає і мчить на роботу.

Міла легенько звільняє свою руку, і цього разу я не перечу — хай. Але кожен крок до будинку мені здається каторгою. Я знаю батька у гніві. Знаю, чого чекати, тільки, боюся, не втримаюсь, коли він почне Мілу ображати.

— Ну нарешті! — батько відкладає ноутбук, тільки-но заходимо у вітальню. Я попереду, Міла — позаду. — Я бачу, ти взагалі страх втратив? — очі виблискують гнівом. Підривається на ноги й вмить опиняється поряд. — Невдячний нахлібник! Ще зганьбити мене вирішив? Спати зі своєю зведеною сестрою?

— Слова вибирай! — трохи підвищую тон. Він злий. Грає жовнами, блідне. — Нічого такого не було! Я ж не ідіот!

— Якраз ти ідіот! — шипить крізь зуби.

— Припинили! — Марина командним тоном зупиняє нашу суперечку. — Всі на кухню, там, за чашкою заспокійливого чаю, все обговоримо.

Доброго вечора! Щиро дякую за лайки та підпис на мою сторінку.