53.

— І навіщо ви сюди його притягнули? — напосідає Катька з порогу. Ден ще більше розпливається в усмішці.

Хлопець і справді поводиться нормально, навіть покупки в МакДональдзі сплатив, набрав смаколиків, навіть мені ніяково стало.

— Катерино! — суворий голос господині дому змушує нас напружитися. — Друзі тебе відвідати прийшли, між іншим, ризикуючи підчепити вірус. Ти як поводишся?

Я опускаюся на ліжко Катьки, вказуючи Алексу і Дену на вільні стільці біля комп'ютерного куточка. Знаю, яка сім'я подруги гостинна, і це буде неповагою — навіть не сісти.

— А ти, випадково, не Денис? — ставить на столик тацю з гостинцями.

— Так, — Ден усміхається настільки широко, що навіть Алекс випрямляється.

— Це ж тебе у дитячому таборі побила моя хуліганка?

— Мамо! — обурюється Катька. Алекс від шоку широко розплющує очі. Погляд бігає від мене до Дена.

Я ледве стримуюся, щоб не засміятися.

Пам'ятаю, був такий випадок, ми в третьому або четвертому класі були. Катька поїхала в табір, а мене віддали на ціле літо в село до бабусі.

Катька ще потім по школі ходила і усім розповідала, як вона старшому за себе набила дупу.

— Ти лежи, лежи, хвора, — підморгує мама доньці. Вони такі смішні.

— Так, це я, а як ви мене впізнали? — Ден не здивований, швидше, зацікавлений. І усміхається мило. Навіть якось дивно бачити його таким.

— У тебе родимка, яка запам'ятовується на лівому вусі. Я пам'ятаю, як тоді тебе мама відтягувала в машину, казала, що на попі намалює такий самий малюнок.

Ніколи нічого подібного не помічала. І можливості не було. З Деном, після того як ми з Алексом почали зустрічатися, навіть не розмовляла до пуття. Сподіваюся, що вдасться. Дуже хочу дізнатися, чому він так прилипнув до подруги.

— Є таке, — переводить погляд на Катьку. — А ваша хуліганка мене не впізнала, — хмикає.

— Та, годі!

Ми усі починаємо реготати, окрім моєї подруги.

Якби могла, вона б просто вийшла. А так сидить, червоніє від злості, спідлоба спопеляючи Дена. Іноді й мені дістається.

Тільки-но залишаємося самі, Катька одразу випускає колючки.

У подруги хороша пам'ять на обличчя. Не думаю, що вона його не впізнала. Можливо, просто прикинулася. Судячи з її реакції на слова мами, так і є.

Може, вона і ігнорує Дена, розуміючи, що це може бути помста.

Або з іншої причини.

Увесь час хлопці її підколюють, і Катька починає злитися. Сидимо недовго — подруга починає скаржитися, що втомилася і ліки за графіком. Загалом, культурно нас виганяє, та й година вже пізня.

— Я тобі ще це пригадаю, — промовляє одними губами, коли хлопці виходять першими. — Чекай, ось стану на ноги, — стримується, щоб не сміятися.

Вона, напевно, сама рада, що Ден прийшов, просто не хоче цього приймати. Дівчинка дуже вперта.

— Завтра наберу, — дарую повітряний поцілунок й одразу зачиняю двері. Вона не вийде, це точно.

Моя подруга — напевно єдина людина, яка виконує призначення лікаря на всі сто відсотків. Я навіть думала, що вона піде вчитися на лікаря, але й тут мене здивувала.

Біля під'їзду Ден викликає таксі, не хоче з нами, каже, треба в одне місце, терміново. У мене таке враження, що знову набридатиме Катьці.

— Ти через помсту тягаєшся за Катькою? — не втримуюся від питання. Дівчина вона гарна, не сперечаюся, але в його віці так поводитися... не знаю. Я не експерт, хоча Алекс так само поводився.

— Ти що! — хлопець різко обертається до мене, кутаючись у теплу куртку. На вулиці вже страшенно холодно, як перед першим заморозком. — З глузду з'їхала?

Робить крок до мене.

— Тихо, — Алекс одразу притискає мене до себе, — не злись. Твоє таксі приїхало.

Ще раз суворо на мене подивившись, Ден прощається і сідає в машину.

Вже дорогою Алекс мені пояснює, що хлопець не дуже відкритий. Ненавидить, коли влізають сторонні у його справи. І бурхливо реагує.

Додому приїжджаємо, коли царює тиша. Тихенько заходимо на кухню, вечеряємо і розходимося по кімнатах.

Я дуже втомилася і, тільки-но згадую, що завтра потрібно йти на вечірку, навіть кривлюся. Вважаю за краще провести цей час у теплому ліжечку, але, на жаль, ми пообіцяли.

— Капець! — прийнявши душ, витираюся пухнастим рушником. Я ж подарунок не приготувала, а це означає, вранці потрібно встати і перегорнути не одну сторінку інтернет-магазинів. Та і що купити хлопцю?

Смаків Тима я не знаю, окрім його захоплення Варкрафтом і бойовиками. Може, він говорив, але я тоді у такому трансі була, що запам'ятати було важко.

Повертаюся до кімнати і сідаю на ліжко, друкую повідомлення Алексу з питанням, яке мені не дасть заснути.

Прочитано, відповіді немає. Починаю злитися. Вирішую почекати, але мене вистачає рівно на п'ять хвилин. Пишу ще — не в мережі.

— Сплюх! — кидаю телефон на тумбочку. Залізаю під ковдру, і двері різко відчиняються. Алекс у домашньому одязі блискавично застрибує до мене на ліжко, усміхаючись на весь рот.

— У мене є для Тима подарунок, не хвилюйся, — абсолютно серйозно вкладається у моє ліжечко. — Ну, чого застигла, лягай, я втомився як вовк, хочу спати.

— З глузду з'їхав? — шепочу. — Якщо мама вранці зайде?

— Я піду. Пізніше, — тягне мене до себе і ховає в обіймах. — Добраніч!

Утикаюсь носом йому в шию, вдихаючи аромат терпкого гелю для душу,і миттєво засинаю.

Щиро дякую за вподобайки. Дуже цікавить чи подобається історія, читають багато, а коментарів дуже мало. Буду вдячна, якщо напишете свої враження. Мирної ночі!