52

— Катюшо, — перепитую ще раз, оплачуючи проїзд у маршрутці. — Ти ж не образилась?

Бідолашна моя дівчинка. Лікар продовжив ізоляцію до повного одужання.

— Як я можу образитись на таке світле почуття, як кохання, — каже. — До того ж ремонт, дві закохані люди, хто знає, що може статися! — регоче.

Рада чути її звичний голос. Останнім часом вона не розмовляє — хрипить. Дуже чекаю, коли подруга повернеться в універ і все нарешті стане на свої місця.

— Ти про що, Катю? — тепер моя черга ображатись. — Тобі менше мелодрам треба дивитися, до того ж… — замовкаю. Сама не знаю, що можу говорити, а що ні.

Та й навіщо їй знати, який Алекс справжній?

Я з нею завжди відверта, була і є, але, напевно, це нормально — коли маєш хлопця, який тобі дуже подобається — нічого нікому не розповідати.

Це надто особисте, як на мене.

З Данею у нас нічого такого не було. Навіть розмовляли ми тільки про баскетбол та уроки. Це я тепер розумію, після спілкування з Алексом, що можна розмовляти про все на світі. Не боятися, що він може з тебе сміятися чи впасти в його очах. З ним легко бути собою. Сподіваюся, він відчуває те саме.

— Жартую я. Чого ти одразу дуєшся? — вловлює мій настрій миттєво. — Тоді, може, ввечері з Алексом заїдете до мене? Мені справді дуже нудно.

— Ок, — не думаю, що Алекс буде проти. Він дуже тепло розмовляє про Катьку. Щоправда, Дена останнім часом я не часто бачу.

— І з МакДональдза смаколиків мені привези, будь ласка.

Відмовити я не можу. Обіцяю та закінчую виклик.

Усмішка не сходить з мого обличчя, і вже зовсім скоро вилиці починає зводити. Я не помічаю людей навколо, тільки пильно дивлюся у вікно, щоб не пропустити свою зупинку.

Алекс ще зранку пішов. Напевно, там і справді багато роботи, якщо він навіть на мене не почекав.

Дощ припинився, і я розуміла, що не хочу сидіти вдома. Мамі сказа, що піду до Каті, а дорогою вирішила зробити Алексу сюрприз.

Серце розривається від ейфорії. Уявляю, як він зрадіє, що я прийшла.

Виходжу на вулицю та одразу кривлюся. Починається невеликий дощ. Дякую мамі, що запхнула мені в рюкзак маленьку парасольку.

Адресу я знаю, Алекс мені сам сказав, тепер було б добре, якби двері під'їзду мені відчинили добрі люди. Тоді точно буде сюрприз.

На моє щастя, двері під'їзду і справді відчинені. Шукаю потрібну квартиру і тільки хочу натиснути на дзвінок — зупиняюся. Легко натискаю на ручку — і двері піддаються.

Маленький коридор порожній. Ні меблів, ні шпалер. Мабуть, Алекс уже тут попрацював. Велика вітальня та маленькі двері на кухню, з яких чується шум.

Двері, до речі, теж зняті, і я бачу, як мій хлопець у смішному робочому комбінезоні, рукавичках і весь у пилюці здирає шпалери у маленькій кухні.

Тут скрізь армагедон стався, але в результаті буде дуже круто.

Спираюся плечем у стіну та з усмішкою спостерігаю, як він працює. На підвіконні помічаю маленькі колонки, які видають досить приємні мотиви мелодії.

— Хай Бог допомагає! — за кілька хвилин не витримую. Алекс різко повертається до мене і так само блискавично опиняється поруч.

— Привіт, крихітко. — швидко цмокає в губи. — Я знав, що ти не втримаєшся і приїдеш, — задоволений як слон повертається до роботи. — Ти як моральна підтримка, чи розімнутися?

— Я із задоволенням допоможу, — знімаю куртку і вішаю її на чисте місце.

Алекс навіть підготувався до мого приходу і купив мені теж робочий одяг. Щоправда, він на мене трохи завеликий.

Перш ніж розпочинати роботу, вмикаю музику з мого телефону, вона трохи веселіша.

Дуріємо і працюємо, цілуємося, потім обіймаймося і так по колу.

Я так почуваюся, наче удачу за хвіст спіймала і тільки тепер розумію, що не хочу мамі нічого розповідати. Хай там як буде далі, я ж можу трохи побути щасливою.

— Що сталося? — Алекс обіймає мене позаду. Легенько тисне підборіддям моє плече.

— Чесно? — впираюся у міцне тіло, ховаючись у теплих обіймах.

— Звісно, чи ти хочеш будувати наші стосунки на брехні?

Відчуваю, як він напружується всім тілом в очікуванні відповіді.

— Я не хочу поки що зізнаватися мамі про наші стосунки, — повертаюся до хлопця. Зазираю в очі й відразу кладу голову на його груди, які часто здіймаються. — Я щойно зрозуміла, що не хочу.

Ніжно притискає до себе, цілує у волосся, а я не можу втриматися і від почуттів прикриваю очі.

Тут добре. Спокійно й, чесно кажучи, взагалі не страшно. Коли тримаю його за руку, здається, можу гори перевернути.

— Роби, як вважаєш за потрібне, — шепоче ледь чутно.

— Ось мені цікаво, — підіймаю голову, зловивши погляд блакитних очей. — Ось як тебе, такого солоденького, ще не привласнили? — хихикаю. Алекс від шоку випускає мене з обіймів і починає збирати сміття. Нам залишається тільки його викинути — і на сьогодні закінчили.

— Я чекав сестричку, — пальцями показує лапки. — Нумо закінчувати, якщо ти хочеш ще до Катьки сьогодні потрапити, — краде поцілунок і вручає мені сміттєвий пакет.

Продовжувати натиск не збираюся. Напевно, він сам не очікував від себе такої мімішності.

Переодягаємося і тільки-но виходимо з квартири, як біля ліфта стикаємося з Деном. Виявляється, вони домовилися з Алексом ще вчора погуляти, але я, походу, порушила всі плани.

— Дене, ти на таксі приїхав? — біля автомобіля цікавиться Алекс. Надворі темно і невеликий туман.

— Так.

— То, може, з нами, до Катьки в гості? — сміється, притискаючи мене до себе. — Може, знайдете спільну мову.

— О-о, яка приваблива пропозиція. Думаю, вона буде щасливою мене бачити, — підморгує мені та сідає на заднє сидіння.

Здіймаю погляд на Алекса — він сам шокований, знизує плечима, мовляв, він пожартував.

Сідаю в автомобіль і думаю: попередити Катьку чи ні? Напевно, ні, щоб вона не встигла вигадати собі відмазку не зустрітися з нами. А Ден її точно не з'їсть.