44.

Прокидаюся від гучного стукоту великих крапель у моє вікно. Відучора ллє безупинно. Гарно, але сиро. Мені більше подобається літній дощ.

Закочую очі, згадавши, як учора ввечері Алекс витягнув мене на балкон і буквально змусив злитися з мелодією дощу.

Витягнути руку, щоб відчути їхній дотик до шкіри. У секунді ввібрати холод і пропустити через себе усе їх почуття.

Досі шокована. Реально. Де той хуліган, який середні пальці показував публіці?

У венах шторм. Пульс зашкалює, і, пискнувши, підскакую на дупу.

— Капець! — ми увесь вечір писали реферат з Алексом. Чекали маму з Єгором, а потім вони повідомили що приїдуть на дві доби пізніше.

— Що сталося? — з іншого боку ковдри показується сонне обличчя Алекса. Я навіть повітрям давлюся від його нахабства й одразу дивлюся на одяг.

Я у футболці. Не у піжамі, як завжди.

— Ти що робиш? — намагаюся згадати, як так вийшло. Ми ж писали на моєму ліжку, невже я так і заснула?

— Блін, Міло, — Алекс піднімається з ліжка, потягуючись, — ми ж писали реферат, ти так і заснула, а я, між іншим, закінчив його! — підморгнувши, виходить з кімнати.

Кинувши погляд на настінний годинник, я трохи видихаю. Тільки сьома ранку, і, слава богу, ми нічого не проспали.

Вмиваючись, пишу повідомлення мамі. Вона вчора стільки всього показувала по відео, що я навіть слиною давилася. Ще жартувала, мовляв, назбираю грошиків і теж змотаюся на вікенд.

Я за неї щаслива. Навіть погляд матері став яскравіший, з відтінком радості та життя. Простого щасливого життя.

Перші роки після смерті тата мама була роботом. Робота — дім, дім — робота, і спілкувалася тільки зі мною. На роботі тільки у справі. Закрилася в собі.

Знадобилося багато часу, щоб отямитися. А з появою Єгора вона стала майже колишньою.

— Я зараз щось приготую, — знаходжу Алекса на кухні. Він закидає капсулу у кавомашину, одночасно вільною рукою друкує щось на телефоні.

— Бажано їстівне, — задоволено хмикає. Я намагаюся подивитися, з ким переписується, але не можу розгледіти.

— Може, досить? — штовхаю у плече, щоб підпустив до холодильника. — Я забула вчора, тому й пригоріло.

Вчора в обід я захотіла плову з куркою, поставила тушкувати, і подзвонила Катька. Ну я і забула. Спохопилася, коли почула запах гару. Цей кретин годину з мене ржав, а потім замовив обід у МакДональдз.

Це перша неділя за моєї пам'яті, коли я не виходила на вулицю. Та й день так пролетів, що не помітила.

— Все-все, більше не буду, — далі рже. Підхоплює чашку з кавою і сідає за стіл.

Нашвидкуруч готую яєчню з беконом. Цього разу не відходжу і поки мами немає. Вона свариться, коли я їм смажене вранці, а мені більше подобається такий сніданок.

— Дякую, — поснідавши, кидає тарілку у раковину. — Дуже смачно, — робить крок до дверей, але різко повертається і цілує мене в щоку.

Дитяче, безневинне зіткнення моєї шкіри з його губами пришиває мої ноги до підлоги. Тілом біжить струм, у горлі зникає волога.

— Ворушися, крихітко, бо на пари запізнимося.

Залишає мене на кухні, як ні в чому не бувало.

Я як бездушний робот опускаюся на крісло. Упиваюся кінчиками в край столу, тому що мені здається, що зараз впаду. Усе тіло заніміло. Венами біжить струм, той самий, що піднімає над землею і примушує літати в небесах.

Я починаю боятися своїх почуттів. Стає соромно від думок, що крутяться у голові.

Безсумнівно, це були найкращі вихідні у моєму житті, хоча я далі ґанку не виходила. Вечора п'ятниці не рахую.

Під гучне протистояння розуму і серця я збираюся на пари. Знаю, що Алекс чекатиме внизу, але я вже боюся. І мені гидко від того, що я можу так підставити матір, адже їй подобається Єгор, а це означає, що ми з Алексом не можемо бути разом.

Вигнати з голови думки не можу, а тому коли спускаюся, топчуся хвилини дві біля входу, щоб піти непоміченою. Але тільки-но ступаю ногою на вулицю, Алекс з'являється з нізвідки.

— Ти погано почуваєшся? — забирає мій рюкзак і йде вперед до автомобіля.

Дивлюся на широкі плечі, обтягнуті легкою балоновою курткою, і ледь чутно зітхаю.

Що ж це твориться?

Широкі кроки віддаються у пульсі, а трохи підтягнуті рукави верхнього одягу показують м'язи, вкриті татуюваннями.

Витріщаюся. Тупо витріщаюся на нього позаду, остаточно розуміючи, що він зробив так, як обіцяв: змусив бути його!

Сідаю в автомобіль і навіть не повертаю голову у його бік. Тіло напружене до межі. Заспокоюю себе, адже я знаю, адже була закоханою у Дена. Зараз не так.

Може тому, що подорослішала?!

Я пам'ятаю, коли побачила Даню уперше. Здавалося, світ зупинився, навколо більше нікого не було, тільки ми. Його ніжні дотики завжди були приємними.

Ще дуже добре пам'ятаю нашу першу зустріч з Алексом. Налитий погляд, сповнений сказу і безумства. Зверхності та безкарності. Ненависть спалахнула при першій сутичці наших поглядів, а тепер що?

Поки не передумала, обертаюся до зведеного брата. Серце, як від струму, смикає, у животі пурхають раніше невідомі емоції. Хлопець зосереджено кермує автомобілем, не звертаючи на мене уваги.

А я є. І, здається, щось між нами є.

Рука сама тягнеться до плеча, тісно обтягнутого курткою, а у мене таке враження, що по голій шкірі ковзаю пальцями.

Розряд — удар. Гул у вухах і бажання притулитися до нього.

Господи! Про що я думаю?!

— Подобаюся?

Отямлююсь, як від ляпаса.

— Ні, — брешу, опустивши очі на коробку передач. — Просто замислилася.

— Про що?

— Про реферат! — подумки кривлюся.

— Не хвилюйся, його приймуть. Для викладача головне, щоб ти його не злизала з нету.

Щойно Алекс паркує автомобіль біля універу, вилітаю з салону й одразу мчу на задній двір. Там на мене повинна чекати Катя.