42

Нас пропускають без проблем. Навіть документи не просять. Увійшовши всередину, я, як невихована, розглядаю все довкола. Дуже цікаво та гарно. Хоча інтер'єру не роздивитися через музику кольорів. Мені потрібно буквально кілька секунд, щоб звикнути до шуму та гучних басів.

З'являються нові відчуття: дорослості та збентеження. І ще трохи ніяково. Тут стільки народу, що не пройти, не проїхати, і це при тому, що ми на балконі.

Потрібно спуститися крутими сходами, щоб потрапити на танцмайданчик. Столиків я там не бачу через туман, тільки натовп, що танцює, а отже, сидять тільки на другому поверсі.

Алекс підтверджує мої здогади, шепнувши на вухо: “Йди за мною”.

Я озираюся в пошуках подруги з Деном, що загубилася. Річ у тім, що тут пускають лише по дві людини. Ми з Алексом першими заходимо, наступними повинні зайти вони, але я поки що не бачу.

Моя рука потрапляє у полон великої долоні Алекса. Я вся напружуюся, як струна, і завмираю остаточно.

— Давай столик займемо, поки наші прийдуть! — намагається перекричати музику Алекс. Вдома я не розглядала його одяг, а тепер, коли він переплів наші пальці та стоїть від мене на відстані витягнутої руки, не втримуюсь.

Шкіряна куртка, з-під неї виглядає шматочок білої футболки й добре видно зверху ланцюжок з маленьким кулоном. Я раніше не помічала його, а тепер дуже цікаво, що там таке.

Роблю крок уперед і тягнуся до маленького виробу. Це мотоцикл. Крихітна штучка. Вишукана, мініатюрна. Усміхаюся, забувши про гучну музику, і здіймаю очі.

Від зіткнення наших поглядів мене наче блискавкою пробиває. Електризує повітря й остаточно забирає можливість чути. У вухах тільки шум і стукіт коліс. Стук коліс мого серця. Воно ніби від когось тікає і водночас наздоганяє.

Дивиться невідривно, не кліпає, тільки жовна на обличчі грають.

— Ай, — майже падаю на Алекса, коли мене штовхають у спину. Здається, ми застигли серед дороги, і нас таким чином вирішили привести до тями.

Алекс реагує миттєво, згрібаючи в оберемок.

Я відчуваю його теплий подих у маківку, як втягує носом мій запах, і від цього дуже хочеться прикрити очі. Обійняти та усміхнутися.

А він обіймає. Тісно притискає мене до свого тіла.

Я з останніх сил намагаюся тримати себе в руках і не притиснутись ще сильніше.

— Ходімо, — вимовляє над вухом і, не випускаючи мої руки, тягне за собою.

Проходимо майже в самісінький кінець балкона і знову піднімаємося сходами. Тут теж столики, і танцмайданчик добре видно, щоправда, місця танцювати взагалі немає.

Займаємо місця, й одразу показуються наші. Катька червона як перчик, а Ден, на перший погляд, спокійний, але коли він сідає на диван і голосно кидає телефон на стільницю, стає все зрозуміло.

Ми з Алексом переглядаємось.

Робимо замовлення, не питаючи, що сталося, адже й так зрозуміло — вони не можуть порозумітися.

Коктейлі приносять швидко. Я трохи дивуюсь, коли хлопці також п'ють безалкогольне. Потім згадую, що Алекс за кермом. Це викликає захоплення та усмішку.

— Круто тут, — нагинається через стіл Катька. Вона сіла поряд з Деном, тому що біля мене вже розташувався Алекс.

— Атмосферно, — киваю з широкою усмішкою.

Незабаром Дена трохи відпускає і він починає жартувати, а коли я вже зовсім розслабляюся і забуваю про те, як голосно гуде в моїх грудях мотор, приходить та сама білявка.

Трохи видихаю, коли Ден називає її сестрою, одразу згадую слова Алекса про “липучку”.

— Потанцюємо? — штовхаю подругу ногою.

Оля відразу відмовляється, хоч я їй і не пропонувала.

— Угу! — Катька киває головою та одразу піднімається.

Я повторюю її рухи, а коли бачу, що Алекс теж встає, зупиняю його.

— Ти теж любиш танцювати? — запитливо вигинає брову.

— Ні, — відрізає, — але піду за компанію.

— Дивно, — Оля пропускає Катьку з Деном, — зі мною він ніколи не танцював, мабуть, усе тому, що ти схожа на колишню дівчину Алекса.

Мене зачіпають її доводи. Бісить коротка спідниця і хижий погляд у бік Алекса. І взагалі вона бісить!

— Все тому, що він мій брат! — підморгую дівчині.

Танцювати вже не хочеться, це стерво розлютило мене, змусило сказати й так очевидне. Не думаю, що Алекс не скаржився на зведену сестру.

На танцмайданчику багато народу. Гучна музика та гарні спецефекти. Я трохи втрачаю думки та поринаю у танець з Катькою. Рухаю стегнами у такт музиці, намагаючись злитися з нею душевно.

Відчуваю на своїй талії руки та різко зупиняюся.

— Забери руки! — кричу, коли обертаюся. Даня усміхається лютою усмішкою. Очі горять, я дуже добре помічаю розширені зіниці. Він, напевно, п'яний.

— Або що? — ледве повертає язиком. Музика вщухає, перетікаючи у повільні акорди.

Далі мене піднімають, як пір’їнку, і наступної миті Даня падає на землю від прямого удару в обличчя.