41

Через пів години ми вже разом хихикаємо над суперечкою Дена та Алекса. Вони так серйозно взялися до справи, що вже почали сваритися.

— А де кажеш твоя сестра? — перебиваю Дена. Він наполягає, щоб ми пішли в клуб, а Алекс обурюється, що його сестра як липучка, і він не хоче тусити з нею.

Я вже здогадуюсь, хто саме, але спитати так і не наважуюсь. Не зручно, та і як збоку це виглядатиме.

— Давайте краще в караоке, — пропонує Катька, похрускуючи чипсами. — Сто років там не була. Та й у клуб нас не впустять.

— Тобі що, шістнадцяти немає? — змірює Катьку злим поглядом.

Я тільки тепер помічаю, що зачіска Дена дуже йому пасує, і взагалі він дуже гарний хлопець. І одягається зі смаком.

Наприклад, Тим. Він дуже цікавий хлопець, але його смак до темних речей трохи відштовхує.

Зараз Ден одягнений у світлі, укорочені джинси, що, облягають, і темну сорочку без коміра. Була ще куртка, але я її не роздивилася.

— Шістнадцять мені є, — піднявши верхню губу, відповідає подруга. Люблю, коли вона так робить. Вона ще сердиться, але вже на шляху до примирення.

Напевно, їй подобається Ден.

— Ось і все, — піднімається і хапає свою курточку. Шукає телефон і кілька хвилин швидко щось друкує. — Алкоголь тобі не продадуть, а впустити — впустять.

У мене пролітає думка погодитися, адже я ще не була у клубі. Удвох із подругою якось страшно, потрібні захисники. Даня ніколи не пропонував.

Пропоную і чекаю на реакцію. Алекс одразу починає носом крутити, а Ден схвально усміхається.

З горем навпіл умовляємо Алекса, навіть Катька підключається.

— Я не піду! — упирається Алекс і лягає на диван, робить голосніше телевізор, а в мене ніби вселяється черв'ячок.

Якщо він не хоче, то чому всі мають страждати?

— Як хочеш, — хапаю мобільний. — Давай, вставай, зараз підберемо щось для клубу. Добре, що в нас однакові розміри — тягну Катьку за руку.

Схвалення від Алекса не чекаю — і так знаю, що він обурюватиметься. Старший він. Ха! Ось зараз зателефонує мама, і я попрошу, ось тоді він взагалі нічого проти не матиме.

Піднімаємось на другий поверх під проникливий погляд блакитних очей. І оглушливий стукіт мого серця.

Дивне відчуття. Ще вчора я буквально ненавиділа хлопця, а сьогодні пізнала з іншого боку. Добре, що він зрозумів, що ми тепер родичі.

— Капець! — бубонить подруга, нишпорячи у моїй шафі. Те, що доведеться цими днями зробити там прибирання, я вже зрозуміла. — І що тут одягнути? — Зітхає.

— Все що хочеш, — хихикаю я.

Мій гардероб дуже відрізняється від її. Подружка любить короткі спідниці, гострі шпильки, а я віддаю перевагу кросівкам і джинсам.

З горем навпіл ми знаходимо компроміс. На щастя, подруга прийшла в низьких черевиках, і мої шкіряні штани якраз підходять під них. Кофтинку обирає найкоротшу. А я вирішую собі не зраджувати та одягнутися під стиль Дена. Укорочені джинси, топ і зверху куртка. Я ж не на побачення йду, а потанцювати.

З макіяжем мені допомагає подруга, а ось волосся я вирішую розпустити й трохи підкрутити кінці.

— Дівчатка, ви там живі? — стукіт у двері відриває нас від останніх штрихів макіяжу.

— П'ять хвилин! — сердито кидає у відповідь подруга, закотивши очі. — Він мене дістав! — шипить, відводячи погляд.

— А може, він тобі подобається? — хихикаю.

— З глузду з'їхала? — зітхає Катька. Накриває мою руку долонею, ніби намагаючись щось сказати. Знову зітхає, а я притягую її до себе. Обіймаю, щоб не поспішала і відчувала, що я поряд.

— Мені інший подобається, — шепоче ледь чутно. — Друг їхній, Кирило.

Я від шоку навіть відхиляюсь. Такого блондина важко не помітити, я ще жартувала про колір його волосся, думала фарбує. — А тут цей проходу не дає!

— Все буде як треба, не впадай у відчай. Ден — не дурень, зрозуміє, що тобі не подобається, і відступить. Рано чи пізно.

— О-о, а ти просто експертом стала, — регоче подруга, закінчуючи макіяж.

Дуже сподіваюся, що так буде.

Ден мені здався гарним хлопцем, і про сестру з любов'ю говорив, хоча вона і на рік молодша. Думаю, він хороший.

Поклавши у сумочку телефон і кілька жіночих дрібниць, ми спускаємося.

Алекс стоїть біля входу переодягнений. Оцінює мене поглядом і схвально киває.

— Передумав? — я так і думала, що він не лишиться вдома.

— Я ж відповідаю за тебе, забула? — робить крок до мене. Ми настільки близько, що дух перехоплює. Ломить зсередини, і я легко ловлю нотки запаху його парфумів. Терпких, навіть трохи зухвалих, але мені подобається.

— Ні, — залишаю Алекса за спиною. Тікаю від своїх відчуттів, адже такого не може бути.

У машину застрибую першою й одразу на заднє сидіння. Намагаюся зібрати думки, але від безсилля ловлю за руку подруги та міцно стискаю.