38.Алекс

— Ти де? — Ден навіть не вітається. Голос злий.

— У бабусиній квартирі. Що сталося? — я хотів подивитися, що треба зробити для нормального проживання, але, напевно, без роботи мені цього не потягнути.

Проситимуся до батька на пів ставки. Вмію дещо. Добре було б іншу роботу знайти, але тоді мій мозок просто не витримає повчань від батька.

— Капець! — плюється Ден. — Я з сістер у кіно пішов, від якого ти відморозився. Знаєш, кого зустрів?

— Здогадуюсь, — я тому й додому не пішов, щоб не бачити, як вона збирається. Як відчував. Поняття не маю, як вони познайомилися з Тимофієм, але це мені дуже не подобається.

— Задовбали ці дівки! — Ден розлючений не на жарт. Мабуть, подруга Міли теж була, і явно не одна. — Тільки думаєш, ось вона — нормальна, а ні-і-і-і, така сама! Гаразд, в разі чого ми сьогодні в клубі будемо, хочу трохи розслабитися.

Забути та відволіктися. Я розумію його, сам на тій стежці. Мов дикий звір борюся з капканом, у який сам себе загнав.

Трясе не по-дитячому. Той наївний погляд просто зносить мені дах, а губи манять, як квітка метелика.

— Ні. Нормальні вони, просто Катя тебе не хоче, — сміюся, згадуючи, як Ден розповідав про пригоди з дівчинкою.

— Навіть номер телефону змінила, стерво.

— Отже, не твоє.

— Та розумію я, але блін, як надокучлива муха. Тут начебто забув, а тут знову згадав. Гаразд, в разі чого ми в “Стрімі”.

Ден не любить говорити про особисте, дівка, напевно, добряче завинила.

— Давай, повеселіться, — прощаюсь і скидаю виклик.

Сподіваюся, що Оля не дасть Дену наробити справ, він може.

Здерши всі старі шпалери, збираю сміття і йду додому. На мене чекає серйозна розмова з батьком.

Я досі не можу повірити, що все роблю це лише заради того, щоб бути з нею.

Надворі глибока ніч, додому зовсім не хочеться. Як і щоб настав ранок.

Не люблю такі терки з батьком. Він завжди вважає, що має рацію у будь-якій ситуації, а тотальний контроль — фішка Єгора Багірова. Коли мама була ще здоровою і працювала, завжди відкладала гроші, щоб тато не знав, на різні дрібнички. Потім казала, що на роботі подарували, так і проходило. Інакше скандал забезпечений.

— Де ти був? — гримить із порога. Я ще до пуття з автомобіля не вийшов, як батько мене вже зустрічає.

— У квартирі, шпалери здирав, трохи наводив порядок, — навіть не намагаюся брехати чи виправдовуватися. Наше протистояння ні до чого доброго не доводять. Перевірено.

— Я ж тобі заборонив переїжджати! — дивиться спідлоба, коли підходжу ближче.

— То я не переїжджаю. Хочу зробити ремонт, підготувати все для нормального проживання, а тоді…

— І чиїм коштом ти збираєшся робити ремонт? — запихає руки в кишені спортивних штанів.

— Думав, до тебе у салон попроситись на роботу, якщо є місце. Якщо ні, знайду щось.

Батько від шоку скидає брову. 

Біля будинку гарне освітлення.

— На пів ставки, у мене навчання, — одразу додаю.

— Я подумаю! — відрізає.

Я не сподіваюся на його відмову, занадто просто позбутися його впливу. І так, поки я живу на його гроші — залежний. Тільки проблема в тому, що він не дає піти. Мені вже дев'ятнадцять, а він досі вважає, що я не зможу впоратися сам.

Настав час довести.

Побажавши спокійної ночі, батько залишає мене одного. Одразу прямую на кухню і нишпорю в холодильнику. Голодний як вовк.

Маю визнати, що Марина готує дуже смачно. Все, що знаходжу в холодильнику, змітаю швидко й без сліду, навіть тарілки закидаю у посудомийну машину.

У душ і спати. Я знаю, що батько з Мариною летять на вихідні до Єгипту поніжитися на піску. Випадково підслухав. І вже в передчутті чудових вихідних.