31

Гарно, сучасно. Тільки я ще п'яти хвилин тут не пробула, а вже хочу додому. Сумую за своєю маленькою кімнаткою та затишком.

Із зітханням починаю розбирати речі. Єгор про все подбав, навіть ноутбук новий стоїть на столі. Ліжко велике, у світлих тонах, і крісло під великою лампою для читання. Зона, де можна вчити пари, і велике вікно-двері.

Залишаю все та виходжу на балкон. Сумно дивитися, як дерева набувають іншого, депресивнішого кольору. З другого поверху це дуже помітно.

У грудях важко. Дуже хочеться повернутися додому та продовжити жити спокійним життям.

Тут так не буде.

Я розумію, що мама заслуговує на щастя, але не знаю, чи готова терпіти знущання Алекса.

Якби я могла залишитися у своїй квартирі…

— З глузду з'їхала?! — репетує у слухавку Катька. Я відчувала, що потрібно з кимось поділитися переживаннями, але до мами піти так і не наважилася.

Просто набрала номер подруги.

— Я не зможу його терпіти, — пояснюю. — Це єдиний спосіб, Катю, я ж не можу вигнати його з власного дому.

— Ти як маленька, — злиться. — Знаєш таку приказку: “Око за око”?

— Не той випадок.

Я не зможу з ним тягатися, до того ж я дивно почуваюся біля хлопця. Вся тремчу і зрозуміти не можу: чому? Від страху чи очікування?

Залишається зіпхнути все на відсутність досвіду та діяти за обставинами. Довіряти інтуїції.

— Той. Той, люба, просто плати тією ж монетою. Але я тобі скажу, що більш ніж впевнена, що тебе не чіпатиме. Я тут трохи дізнавалася, — додає пошепки, — в Алекса з батьком не дуже хороші стосунки. Після смерті матері вони трохи стали терплячішими один до одного. А раніше постійно зчіплювалися. Алекс не провокуватиме його.

Не знаю, але й сперечатися із подругою не хочу. Подивимося, як буде. Я рада, що вже завтра можу повернутися до навчання. Побачити одногрупників і трохи відпочити.

— Шкода, щойно я тепер сама їхатиму до універу, — зітхає.

Дім Алекса ближче до універу й з іншого боку від мого будинку. Дорогою тепер я тільки книжки читатиму.

Ще трохи поговоривши з подругою, закінчую з речами та на ногах, що не гнуться, спускаюся на перший поверх.

За вікном майже вечір, та й зголодніла я страшенно.

— Доню, — помічає мене на сходах мама, — ми їдемо до супермаркету, ти тут не нудьгуй і поїж. На плиті є суп, у холодильнику качка, не сиди голодною! — Суворо подивившись на мене, ховається за дверима з дядьком Єгором.

Є в домі Алекс чи ні, але тільки від однієї думки, що ми можемо залишитися тут на самоті, стає спекотно.

Йду на кухню і відчиняю холодильник, дістаю качку та соус. Зачиняю двері та підстрибую з переляку. Алекс спідлоба дивиться на мене допитливо. Без майки, тільки у спортивних штанах, а з мокрого волосся падають крапельки вологи.

На грудях просто офігенне татуювання, що переходить на ліве плече. Стає цікаво, що там намальовано, і я роблю крок до нього, розглядаючи.

— Подобається? — тягне охриплим голосом.

— Дуже гарно! — я справді так думаю. Легко торкаюсь малюнка, проводжу пальцями, не відводячи погляду від неземної краси.

Здіймаю погляд — і в горлі одразу пересихає. Світло-блакитні очі потемніли, і я знаю цей стан — він злий.

Забираю руку, кашляю і вирішую пом'якшити обстановку.

— Голодний? — відрізаю шматок м'яса. — Розігріти й тобі?

— Ні! — кидає на спинку стільця рушник, який весь час тримав на плечі, і йде геть.

— Психований, — бурчу під ніс. Що я знову зробила не так?

Вітаю! Бажаю гарного та мирного тижня! Щира подяка за вподобайки та підпис на сторінку автора)