26

Ні, брешу. Брешу сам собі. Я бачив її ще на майданчику. Ввібрав, як наркотик, погляд і був радий спробувати на смак м'які губи.

Так буває. Заглянеш один раз у вічі — подихаєш. Як божевільний. Я переконував себе, що просто хочу помсти, щоб навіть собі не зізнатися.

Мені лише дев'ятнадцять. Страшно навіть подумати, якщо тепер закохатись. Дівчат навколо вагон, думаю, одна зможе мені допомогти не думати про неї.

Відводжу погляд, вдаю, що навіть не знайомі. Нехай котиться. Твердо приймаю рішення не впускати її у свій дім. Батькові мені сказати нічого, впертий як осел. Треба бити тією самою зброєю.

— Алексе, — штовхає у бік. Пішов у себе — і навіть не помітив.

— Так.

Заходимо до парку, залишаючи за спиною дівчат.

Чорт, треба перемкнутися. Чітко це розумію, але блін, вона отрутою залізла під шкіру.

— “Так”, кажу, де тачку таку нарив? Крута, — згадує про мою крихітку.

— Пів літа працював у батька в майстерні. Тачка зібрана. Хотів ще її підкачати, але батько забрав до офісу, — згадую рутинну роботу — і стає нудно.

Мені більше до душі копирсатися в моторі, і пофіг, якщо від п'ят до вух просочений олією та бензином.

Папірці та інша фігня — не моє. Погодився тільки, щоб не вештатися вулицями цілий день, а потім вислуховувати, який я поганий.

Який є.

— Зате, — згадую, повертаючи до імпровізованої сцени, — батя моцик подарував. Сам не очікував.

Мама завжди була проти. Дуже боялася, що я почну ганяти на мотоциклі. Хоч знала, що я не дуже люблю швидкість. Скоріше мені до душі іграшка гарна.

— Клас! — Олі подобаються байки, це я добре пам'ятаю. — Слухай, а давай сьогодні після концерту покатаємось? — очі палають вогнем.

— Звісно, — треба себе чимось зайняти.

Ден незабаром з'являється, обіймає свою сістер. А я шукаю у натовпі, що зібрався, знайомі очі.

Осмикую собі весь час, намагаюся слухати офігітельну музику хлопців, тільки маленька поганка мені весь час перед очима.

Ідемо, не дочекавшись кінця концерту, адже Оля тільки те й каже, що про мого байка. Даремно я фотку показав.

Всі разом їдемо до гаража, міняємо тачку на байк.

— Чуєш, Олю, а може, ти до своїх дівчат краще? — стібеться Ден, допомагаючи залізти на байк. Дівчина тільки фиркає. — Гаразд, тоді побачимось у клубі! — репетує, коли заводжу мотор.

Трохи прокатаю дівчину і сам розслаблюсь. Мені так Аліса в мозках не сиділа, як Поганка.

Мчимо через все місто. На пагорб. Тут вночі місто, як на долоні, і це місце часто стає точкою, де я зависаю. Подобається панорама.

— Гарно-о-о, — тягне коли прибуваємо на місце. Знімає шолом і із захопленням озирається. — Круто!

— Ти ж тут була, — повторюю її дії. Залишаю байк, падаю на лавочку і милуюсь мерехтливими вогнями.

— Так, ми ж разом це місце знайшли. Тоді я за вами всюди тягалася.

Опускається біля мене, зніяковіло прикусивши губу. Ховає погляд, а потім накриває мою руку прохолодною долонькою.

Не можу сказати, що дотик неприємний, але й радості не відчуваю.

— Алексе, — починає невпевнено. Я знаю, що вона хоче сказати. — Вибач, але я рада, що з Алісою в тебе нічого не вийшло.

Тягнеться ближче. Невпевнено торкається своїми губами до моїх.