19

— Круто! — Катька репетує у слухавку. — Я рада, що твоя мама нарешті знайшла чоловіка, — зітхає. — Знаю, що тобі важко його прийняти, але ти молодець, справді.

Вона має рацію. Я поки не маю жодного поняття, як поводитися з вітчимом. Дивитись, як мама з ним воркує, і згадувати батька.

— Я не проти, — треба тільки змиритися з думкою, що батько більше не повернеться.

— Ну а з сином вітчима ти вже бачилася?

Закочую очі від запитання подруги. Перевертаюсь на спину.

— Ні, він лише розповідав. Хлопець на два роки старший і звати Олександр.

— Сашко, — хихикає подруга. — От і добре. Старший брат — це круто! Ось почне Алекс знову чіплятися зі своїми дружками, а ти поплескаєш віями перед Сашенькою — і він них швидко поставить їх на місце.

Мене веселить казка Катьки. Вона навіть не бере до уваги, що син Єгора може виявитися розмазнею і ботаном, але сперечатися і псувати їй фантазію я не маю наміру.

— І мене захищатиме, а може, я взагалі закохаюся у нього. Ех, мрії, мрії. Головне, щоб не був прищавим, страх, як їх не люблю.

Ще трохи розмірковуємо над зовнішнім виглядом хлопця. Сміємося від душі, у мене в животі починає колоти від сміху, і тоді я прощаюся з подругою.

Сьогодні субота, пар немає, а отже, можна відпочити, подивитися фільм і побути з мамою. Останнім часом ми рідко проводимо разом час. А тепер і тема є, навіть дві.

Зробивши генеральне прибирання у своїй шафі, йду до мами у вітальню. Вона лежить на дивані, вкрита пледом, і дивиться популярну передачу. На годиннику тільки третя дня, і я, якщо чесно, не проти погуляти.

Пропоную мамі похід у кафе на чай. На сусідній вулиці є кафе, де продають справжній листовий чай. Мама охоче погоджується.

За хвилин двадцять виходимо надвір й, обійнявшись, йдемо через сквер.

— Як тобі Єгор? — ховає очі під протисонцевими окулярами.

Моя мама красуня. Я розумію, що у її роках хочеться чоловічої уваги, але однаково боюсь, що вона може забути батька. Та й як можна розлюбити людину, нехай навіть її немає в живих — я не розумію.

Можливо, я ще надто юна і з роками розуміння саме прийде.

— Він добрий, — кажу щиро.

— Так. Ми ще в школі товаришували, а потім він одружився, а я пішла вчитися. Сама знаєш, як я ставлюся до навчання.

О-о, у неї пунктик. Коли я навчалася у молодших класах, думала, помру. Всі, буквально всі факультативи, на які можна було мене записати — я там була.

Вже після дев'ятого класу трохи послабила хватку. Я тепер розумію, що завдяки їй мені не довелося користуватись послугами репетиторів у старших класах. Все схоплювала на льоту і вступила без проблем, тепер залишається сподіватися, що універ теж на відмінно потягну.

У кафе багатолюдно, але ми знаходимо вільний столик. Замовляємо чай та еклери. Я не любитель солодкого, але для душевних розмов саме те.

— Я з Данею розійшлася, — відкушую шматочок смаколика. — Побачила його з іншою, — якось дивно спокійно випалюю.

Мама шоковано кілька разів кліпає.

— Ну й добре, отже, не твій.

— І я так думаю, — знизую плечима. — Зате у мене незабаром буде старший брат! — жартую, побачивши, як мама засмутилася.

— О, Єгор каже, що Алекс дуже спокійний.

Від імені мене пересмикує, але я швидко опановую себе. Хтозна, скільки Алексів є у нашому місті.