18.

Мене немов струмом пробиває. Вибиває геть мізки, і я не намагаюся вирватися. Навіть голоси хлопців здаються далекими. Серце стискає лещатами, і ейфорія…

Я божеволію?

Навіть поруч із Данею я не почувалася так.

Що це означає?

Невже він мені подобається?

У голові рій думок, але зібрати їх докупи не виходить. Я, як цукрова вата — тану від поцілунку. І зараз нічого не важливо.

— О! Крутяк! — Ден плескає у долоні найголосніше. — Ось що означає друг у будь-якій ситуації виручить!

Здіймаю сором'язливий погляд на Алекса. Ми вперше так близько і просто дивимося одне на одного. Я не знаходжу слів. Навіть заперечити, просто дати відсіч не можу. Дуже чітко розумію, що мені сподобалося.

Сідаю на місце, почервонівши до кінчиків вух. У грудях колошматить, губи горять. Або, напевно, я вся палаю. Тому що не можу зрозуміти своїх почуттів. Укласти думки ниточкою.

Мене сьогодні зрадили, а я божеволію через поцілунок з іншим хлопцем.

Козлом, принаймні. Він просто мститься, а я... Для нього я ніхто.

— Катю, підеш зі мною? — із благанням дивлюся на подругу.

— Так, зараз, тільки крутну, отримаю свій поцілунок і тоді ми підемо, — підморгує Катька. Вона входить у смак і не збирається залишитися без солодкого.

Подруга випускає пляшку з рук, і шийка показує на Алекса.

Мене ніби ріже серпом по животі. Я завмираю в очікуванні, дивлячись на Катьку.

Тільки цього разу Ден швидко реагує та цілує замість Алекса.

Натовп аплодує, а я видихаю.

Через кілька хвилин я таки тягну подругу у вбиральню і вмиваюся прохолодною водою.

— Думаю, нам краще звалювати, — закручуючи кран, видихаю.

— Ти маєш рацію.

Катька також вся червона.

— Добре, що тут недалеко стоянка таксі, можемо втекти непоміченими.

Так і робимо. Тікаємо, як попелюшка з балу. А коли сідаємо в таксі, голосно хихикаємо.

Я називаю спочатку адресу подруги, а потім і свою.

Вдома опиняюся близько другої години ночі. Мама, звісно, спить. Навіть світло не вмикаю у коридорі, вона ж після доби роботи й точно втомилася, нехай відпочиває.

Щільно зачинивши двері у свою кімнату, вмикаю настільну лампу і швидко переодягаюся. Ховаюся під ковдру, намагаючись вгамувати серцебиття. На губах ще є його смак, і я під голосний шум у вухах закушую нижню губу.

Засинаю швидко, попри довгий та насичений на події день. А коли прокидаюся від гучного хихикання мами, одразу йду на кухню.

Завмираю на порозі, побачивши, як біля плити стоїть незнайомець. У маминому фартуху, гарно одягнений. Матір сидить на стільчику і, помітивши мене, одразу підривається на ноги.

— Доброго ранку, доню. Ми тебе розбудили? — ховає погляд. Вона відчуває провину.

— Доброго, — усміхаюся. Сідаю за стіл. — У нас сьогодні новий шеф-кухар? — даю зрозуміти матері, що я не злюсь.

— Привіт, Міло, — чоловік усміхається у відповідь, невиразно нагадуючи мені усмішку хлопця, який учора мене цілував…