16. Алекс

Є такі моменти в житті, які ти ось проживаєш зараз і розумієш, що пам'ятатимеш їх до кінця життя.

Саме зараз такий момент.

Вона дивиться на мене переляканими очима, з крапелькою туги.

Новини швидко розтікаються. Я був ще вдома, як пацани мені подзвонили та повідомили, що дівчину, схожу на Алісу, бачили біля універа Дані.

Здивувала дівчинка, не сперечаюся. Спростила мені завдання, і я вважав свій обов'язок виконаним до цього моменту.

Я просто хотів відплатити за рахунками, але тепер розумію, що все не просто так. У грудях щось смикається, коли вона поряд. Або, можливо, це лише відблиски першого кохання.

Аліса була моєю дівчиною, поки Даня не вліз. Вона, як і всі красуні, повелася на бабло. І нехай я не бідний, але до рахунків його мафіозного брата мені далеко.

Я просто кохав, як тоді думав, а коли спробував боротися за неї, відхопили і я мої друзі. Причому вони ні за що.

Тільки з часом я зрозумів, що це не було кохання — звичка.

Просто ігнорую дівчину. Те, що народжується у мені, зовсім не подобається, і я не збираюся піддаватися. Тим паче що ми надто різні.

Підхоплюю відро і прямую в інший кінець басейну. Двіжуха тільки починається.

Хлопці починають веселитися, і я з ними. Очі весь час зиркають у бік дівчини, яка зайняла останніми днями всі мої думки.

— Алексе, вечірка у мене на дачі. Випросив у родаків, — наш староста, як завжди, в ударі, — тим паче що мій брат першокурсник. Ти ж із нами? — Іван широко усміхається.

— Добре, тільки переодягнуся, — усім курсом йдемо до виходу. Я знову вдивляюся у натовп, щоб побачити її, й одразу злюся на себе.

Переодягаємось і всією компанією виходимо у двір. Я одразу йду до тачки, намагаючись не озиратися на всі боки. Сідаю за кермо і чекаю Дена. Кіра сьогодні немає, сімейні проблеми.

— Дівчат підкинемо? — перше, що питає друг, влаштувавшись на пасажирському сидінні.

— Туди — ні, а назад — обов'язково, — криво усміхаючись, проводжаючи поглядом знайому постать.

І я чітко розумію, що хочу її собі.

— Ти, як я бачу, брате, пропав цього разу! — лунає гучний сміх.

— Чому ти так вирішив? — все ще дивлюся на дівчат. Вони з подругою повільно йдуть до воріт, щось бурхливо обговорюючи.

— Погляд у тебе такий. Навіть на Алісу ти так не дивився. Та й що на неї дивитися було, вона за тобою понад рік слідом бігала.

— І що? — стискаю кермо в руках.

— Нічого. Думаю, тобі час змінювати стратегію. Дані ти помстився, я думаю. Ти ж саме цього хотів?

Так, цього я хотів, тільки тепер я хочу її по-справжньому.