14

Я дивлюся вперед і нишпорю руками у кишенях у пошуках мобільного. Відчуваю, як Катька мене штовхає, але вдіяти з собою нічого не можу.

— Як справи? — одразу набираю номер хлопця, уже колишнього хлопця. Дивлюся, як він обіймає іншу та усміхається мені у слухавку.

Хочу підійти, тільки ноги як скам'янілі. Кроку не можу зробити. Дивлюсь, стискаю мобільний до хрускоту панелі, наче він у чомусь винен.

— Добре, тільки-но пари закінчилися. А ти як? — у голосі ні краплі змін.

Скільки разів він мені так брехав? Скільки тримав за руку іншу, а мені казав, що сумує?

— Я в зоопарку. Дивлюся, як один козел цілує довгоногу лань. І знаєш, що цікаво?

— Міло, ну який зоопарк? — регоче у слухавку, а мене вивертає навиворіт.

 Повертається в наш бік і, спіймавши мій погляд, одразу відпускає руку дівчини.

— Не треба змінювати сценарій заради мене. Ви просто ідеальна пара! — скидаю виклик.

Даня кидається до нас, але якраз усі виходять, і йому просто не проштовхнутись швидко на вихід.

Хапаю Катьку за руку і впевнено тягну за собою.

Тепер зрозуміло, чому він мене не цілував. Як він казав, “таку квіточку треба берегти!”.

Брехун!

— Міло, Міло, я більше не можу, — гальмуємо біля зупинки. — Я розумію твої почуття, але… — часто дихає.

Я не зрозуміла, коли прискорила крок. Мабуть, і справді перестаралася.

— Пробач, просто немає сил з'ясовувати стосунки з виродком.

Як не дивно, мені не хочеться плакати. Просто лещатами стискає у грудях. Що це означає — зрозуміти не можу.

Я колись думала, після переглядів мелодрам, що якщо мене зрадять, я не переживу. Слізьми заливатимуся, а виявилося, я ще можу і відсіч дати.

— Ти молодець! — обіймає подруга, побачивши мій ступор. — Я навіть такого не чекала.

Обіймаю сильніше. Зараз мені це дуже дуже потрібно.

— Дякую.

— Все! Відставити соплі! Зараз давай до мене. Оберемо вбрання для вечірки. Ти ж підеш на вечірку після посвяти?

Подруга дивиться на мене, як ні в чому не бувало і ніби я щойно не бачила, як мене зрадили.

Погоджуюсь на вечірку, хоча не планувала туди йти. Хотіла зателефонувати хлопцеві та провести з ним вечір, тільки тепер я вільна людина і можу робити все, що заманеться.

Сідаємо в автобус під веселі історії Катьки про братика. Вона дуже любить його. Це трохи відволікає, але коли їдемо, я з сумною усмішкою розумію, що він навіть не спромігся побігти за мною.

Я не хочу — твердо розумію. Мені ні до чого його виправдання та вибачення. Я все бачила — цього достатньо.

Весь час, поки вибираємо вбрання і граємося з маленьким Ванею, я забуваю про тяжкий біль у грудях, але коли батько Каті підвозить нас під університет, перше, що я помічаю — мого колишнього хлопця.

— Хочеш, я буду поряд? — каже подруга, коли ми виходимо з машини.

— Я впораюся, — запевняю.

Даня впевнено рухається у мій бік, не зводячи дикого погляду, і я вся напружуюсь.