Розділ 15.1

POV ЛІЗА 

От у, що цей телепень знову встряв? Навіть, без пригод день не проживе. 

- Доброго вечора! Це я вам телефонув.-підбігає до мене хлопець, на вигляд мій одноліток. 

- Привіт. А як ти дізнався, що це я? - спитала, я, адже вважала, що зовнішність людини не можна взнати лише по одній телефонній розмові. 

- Так у вашого ж хлопця галерея повністю забита вашими фотографіями. - промовив мені бармен. 

- Оу.... - здивовано мовила я.

- Ви напевно, посварилися? - спита в мене хлопець, а я лиш киваю. - Ваш бойфред, певно завинив перед вами адже він говорив "Який же я йолоп, втратив своє щастя." - на ці слова реагую миттєво адже на моєму обличчі розквітає посмішка, як у закоханої дурепи. 

- Я Ліза, а ти? 

- Стас. Приємно познайомитися!

- Взаємно. Можеш мені допомогти? Мені потрібно, це чудо горохове до машини відвести. Так, що допоможеш? 

- Звісно. - каже хлопець й одразу приступає до роботи (будить Вегаса), а я набираю TAXI і називаю адресу цього клубу. 

Коли, хлопець виводить його на двір, а я мило прошу залишити Влада на найближчій лавці, мило дякую, й очікую на авто. 

- Я ж її кохаю, а вона.. - тихенько бурмоче хлопець... 

- Що вона? - запитую сподіваючись, що завтра він цього не згадає. 

- А вона не буде зі мною щаслива. - тихо відказує хлопець. 

Коли під'їздить таксі, я даю готівку водієві, і називаю адресу, а сама сідаю на залізного коня дятла й також вирушаю додому.