Епілог

Місяць потому...

Марк

Що таке кохання? Як бути, коли твоє серце б'ється у два рази швидше, і ти не можеш його втихомирити? 

А ніяк. Просто потрібно приймати свої почуття й не закриватись від усього світу в собі. Кохання — така класна штука, скажу я вам. З ним ти себе відчуваєш легко, твої проблеми відходять на потім, адже ти хочеш просто прекрасно провести час з тією людиною, яка дійсно тобі дорога.

Зараз я схожий на відчайдушного романтика, який готовий на все. Мені навіть не віриться, що я на таке здатен, адже вважав себе легковажним бабієм, якому байдуже на розбиті дівочі серця. Але Соловей відкрила в мені щось нове для мене... Ця дівчина побачила в мені те, що я намагався постійно приховувати від усіх: мені завжди було соромно за свою слабкість у стосунках батьків, які вважали, що я ні на що не здатний. 

За що я їй і дякую...

Вже минув цілий місяць з тієї останньої сварки, але ми все ще разом. Всі наші друзі здивувались, коли дізнались про те, що нас пов'язує не тільки угода. Стефа ще декілька днів ніяк не могла звикнутись з тією думкою, що вона сама зізналась у своїх почуттях, програвши парі. Постійно ходила з надутими щоками, проте в мене було дуже багато способів, щоб її заспокоїти.

***

Я цілу годину стовбичу перед вікнами Стефиної кімнати в гуртожитку, в якому сам прожив два тижні — і чекаю, поки ця красуня вилізе зі свого палацу. І кожний раз, коли ми кудись маємо піти, я постійно проходжу таке випробування, як очікування. Сотню разів довбав її мозок тим, що ми повинні з'їхатись, але вона ніяк не піддається моїм вмовлянням. До чого ж вперта жінка!

Вона принципово не хоче покидати свою відьминську кімнату, поки в мене не буде штампу в паспорті, а в неї — обручки на безіменному пальці. Дівчина трохи натякає, її мамінька так взагалі не трохи, але потрібний такий привід, аби ця мить запам'яталась назавжди. Бо якось буде соромно нашим спільним дітям розповідати, що їхній татусь так налажав з пропозицією...

Нарешті це руде чудо визирає з-за дверей під'їзду, думаючи, що я її не бачу. Наївне й смішне дитя, якому сьогодні виповнилось 22. Я був шокований, коли дізнався її дату народження — 31 жовтня. Хоча потім зрозумів, що можна й не дивуватись цьому факту, бо ці її підступно-відьминські замашки, які вона постійно використовує — не просто так.

— Соловей! Можеш не ховатись, я тебе все одно вже давно помітив, — вигукую я, приспустивши свої сонячні окуляри, дивлячись на дівчину.

Давайте не забувати, що я — публічна людина, яку можуть переслідувати фанати. Так, з боку людина в сонячних окулярах у холодну погоду, що пса навіть шкода вигнати з хати, — дуже дивно. Хай краще думають, що у мене два "ліхтаря" під очима, але не буде ніякої катастрофи.

— Міг би й підіграти, — буркає вона, поцілувавши мене в щоку.

— Навіть і не спитаєш, куди ми сьогодні підемо? — загадково запитав я, попрямувавши вперед.

— У кафе? Кіно? — сипляться її питання, як сніг на Новий рік. — Блін! Які місця ще можуть бути?

Я сміюсь і, взявши майбутню Соколовську за руку, твердо відповідаю:

— У тату-салон.

Переводжу погляд на неї, але складається таке відчуття, ніби її очі зараз випадуть від здивування. Спочатку вона дуже швидко кліпає, потім — крутить головою в різні сторони, вірячи, що те, що я сказав — один з її найстрашніших кошмарів.

— Ти це зараз серйозно? — нервово перепитує гномик, впиваючись своїми гострими кігтиками в мою шкіру.

Ха! Мене таким способом переконати вже ніяк не здивуєш. Я вже звик, що моя рука, переважно в усіх випадках є якимсь антидепресантом для Стефи. Перші рази було боляче, що й сліди залишались, але зараз — як комар кусає.

— Ми це мали зробити ще тоді, коли тільки прилетіли в Україну. Це я тебе пожалів ще, — хмикаю, натяшнувши дівчині шапку на вуха. Холодно на вулиці, а вона швендяє легко вдягнена! — А тепер ти маєш виконати мою умову як сторона, яка зазнала поразки.

— Ой, який ти запам'ятовуючий у мене: основні формули з економіки не знаєш, а за спір, значить, не мовчиш.

— Але ж за це ти мене й любиш? — з надією питаю, піднявши її на руки.

— Треба подумати, — тре підборіддя та робить дуже задумливу позу. — Люблю тебе за те, що ти хоч іще той придурок, але рятує тебе тут тільки те, що зі мною завжди знаходишся на одній хвилі.

Я корчу гримасу, розуміючи, що так відповісти може тільки Стефа. Все-таки, я безмежно вдячний своєму колишньому Марку, якому в той день щось стрельнуло в голову, що він вибрав цю Стефу. Мою дівчинку... Про таких, як вона, кажуть тільки одне: очі ангела — а серце Диявола. 

Ми заходимо до найпопулярнішого в нашому місті тату-салона, де я навчався на курсах для майстрів з малюнків на тілі. Я вже давно домовився з власником, що він виділить для мене декілька годин, аби я зробив своїй дівчині подарунок. Довелось трохи прибрехати, щоб ще ніхто нічого лишнього не дізнався.

Стефа дивиться з острахом на інтер'єр закладу. По ній одразу видно, що в таких місцях вона ніколи не була. Я пригортаю її до себе, заспокоюючи. Вона така маленька заховується в моїх обіймах, ніби накрилась покривалом з головою.

— Що, Марку? Твоя дівчина вже не хоче тату? — замість вітання, каже директор цього салону — Станіслав.