Розділ 25.1

Після вчорашнього похмілля та ходіння, як у прибульця, котрий не знає, для чого він взагалі знаходиться на Землі — я почуваю себе вже як огірочок. Немає вже головної болі, що грозилась перерости в малий апокаліпсис(хоча там не малим він був учора). Я спокійна та врівноважена, а головне, адекватна людина. Обов'язково наголошую на останньому слові. Зараз я відчуваю такий прилив сил, що здається, ніби Стефа Соловей вже готова навіть і гори звернути. Дивне відчуття, проте, сподіваюсь, що воно так і буде — я сьогодні не маю права лінуватись, а навпаки — піти прогулятись, позасмагати(але не поплавати) та просто насолодитись тим, що я у відпустці не за власні кошти. Халява як-не-як!

— Ну, і що ви там у тому барі робили? — питаю Марка, як тільки-но мої очі розмикаються після тривалого сну.

— А ти звідки знаєш, де я був учора? — зненацька відповідає, примруживши очі.

І тут я вже розумію, що мій дурний сонний язик тільки що сказав. Не хочу палитись! Я ж наче вийшла з бодуна, але чомусь все одно туплю. Даремно я сподівалась, що сьогоднішній день буде кращим, аніж вчорашній. Все буде так, як завжди, а конкретніше — через одне місце. 

— Ем... — мнусь, нервово торкаючись шиї, — та одні знайомі сказали.

Хлопець недовірливим поглядом дивиться на мене, ну а я всім своїм чесним виглядом намагаюсь показати, що мені можна вірити, бо казати про те, що ми з дівчатами стежили за ними не можна. Бо тоді буде виходити, що в костюми панд ми залізали ні за цапову душу.

— А ті твої "знайомі" не випадково Соломія та Елайза? — перепитує, окидаючи мене своїм оком.

— Ні, не вони, — одразу швидко відмахуюсь, щоб не викликати підозру. — Панди.

Нічого не каже, а потім вибухає від дикого реготу. Марк від сплеску своїх емоцій ледь не падає з ліжка(краще б гепнувся, чесне слово!). А я просто сиджу на матраці й кручу пальцем у скроні. До чого докотилась людина... Я нічого смішного не сказала, а він вже "цілується" з підлогою. Неврівноважений якийсь. А ще мене так називає. Господи прости!

Соколовський знаходить у собі сили вгомонитись — і після цього він видає:

— Це в тебе вчора під час похмілля були такі галюцинації, що замість людей бачила ведмедів. — Підіймається з ламінату та сідає в крісло. — А ти ще кажеш, що я алкоголік. А ти, як виявилось, ще більша тусовщиця за мене. Мені аж якось соромно за себе. — І знову пирскає.

Так, а тут він перегнув палицю. Я ніколи не казала на нього таке! Я знаю, що в мене фантазія ще ого-го яка, проте, я вигадую прикольні прізвиська, а не образливі. 

Хай краще думає, що вчора мою голівоньку настигли глюки, ніж дізнається про те, що я стежила за ним. Бо знаючи цього ідіота, який уособлює лише мою головну біль, буде ще довго мені це згадувати. А так, менше знає — міцніше спить. Та й мої нервові клітини збережуться, адже їх потрібно любити й оберігати.

— Соколовський! Не нервуй мене, бо як тільки опиниться будь-яка подушка в моїх руках, то твоєму існуванню на цій планеті настане каюк, — гиркаю.

Марк швидко підбігає до ложе й забирає усю білосніжну "зброю" та, відчинивши двері балкону, миттєво викидає її туди, не забувши, звичайно, зачинити двері. 

— Визнай, що тобі своїми руками мене не вбити, — самовпевнено хмикає сусід і майбутній труп.

Так, я визнаю, що з моїм ростом і фізичної сили мало. Проте, як там кажуть? Не великий, а грізний? О, як же влучно! Зараз я дійсно схожа на малу, але дуже злу тигрицю, яка зараз щось зробить, якщо Марк не зникне. А він собі ще досі блукає по кімнаті, про щось думаючи. 

Ну нічого! Не довго тобі швендяти залишилось. Я сама особисто про це подбаю!

— А я можу тебе прикінчити своїм розумом, адже ти знаєш, яка я багата на геніальні ідеї, любий, — протягую не надто приємним тоном.

Так і відчуваю, що в очах вже грають бісенята. Це означає, що Відьма вже прокинулась і готова робити різні пакості своїм недругам. Так і хочеться зараз Соколу поставити фінгал під оком. Але не можна, бо тоді його продюсер витягне з мене всі нутрощі й перемолотить їх на м'ясорубці. Як би Марк просто не був би зіркою шоу-бізнесу — я б вже давно йому всі нерви з'їла. Бо зараз я ними смакую тільки наполовину. Так що хай дякує, що я взагалі його ще жалію!

Ловелас сміючись і граючи бровами, повільно наближається до ліжка, де я собі спокійно розвалилася. Невже він хоче влягтись? Е, ні-ні-ні, так вже не буде! Курка встала — місце продала.

Але... він раптом стрибає так, що якимось дивом не роздавлює мене, проте нависає наді мною, що вся веселість несподівано кудись пропадає. Що то він там вже собі думає? Мене заспокоїти поцілунками й тим всім подібним, що після них може бути не вийде! 

Соколовський вдивляється у моє обличчя так, ніби хоче в ньому діру пропалити, а мою увагу привертають його дрібні веснянки на лиці. Помічала їх завжди, але ніколи не придивлялась прицільно. Вони такі... Як би то сказати... милі. Ластовиння йому точно пасує. Однозначно. Ще й ці дві ямочки на щоках мене точно з розуму зведуть.

— Якщо ти зараз не вгамуєш свій норов, я змушу замовкнути тебе доволі приємним способом, — звабливим тоном каже він. — Для мене.

Так, в таких ситуаціях інша дівчина знає, що потрібно швиденько закрити свій ротик і мовчати в ганчірочку. Мені ці два правила аж ніяк не знайомі. Заочно знаємо одне одного, проте в житті ніколи не зустрічаємось і я ніколи ними не користуюсь. Зі своєю поведінкою я роблю все, що хочу. Я така одна!