Розділ 24

— А де ми візьмемо костюми? — цікавиться Петрак.

— Ну... — мнусь з відповіддю, оглядаючи територію.

Навіть і не знаю, що й сказати. М-да... Виходить щось незрозуміле: сама ж запропонувала вбратись у панд, але й гадки не маю, де цей одяг можна відшукати. Генераторка ідей бісова! 

— Я десь знайду, — твердо проголошує Лайза з посмішкою. Досі дивуюсь її впевненості в усьому. — Думаю, десь та й знайдеться цей костюмчик панди.

Ми з дівчатами домовляємось зустрітись через півгодини, проте я, як завжди прибігаю до рецепшену остання. Ніколи не люблю запізнюватись, але в мене є поважна причина: я просто вирішила перепочити тих тридцять хвилинок, адже здоров'ячко-то мене підводить сьогодні. А вийшло так, що я поспала добрих шістдесят хвилин. 

Лісовська, як і обіцяла, вручає в мої руки доволі велике вбраннячко. Я оглядаю його та, розібравшись з цим алгоритмом, починаю приодягати себе в маскувальний костюм. Ох, а він трохи важко натягується! Але якщо я це запропонувала — я повинна йти до кінця. Тим більше, якщо мене зсередини так і розпирає жіноча цікавість. 

— Тобто ви хочете, аби я натягнула на себе ось ЦЕ!? — підкреслює останнє слово Соля, розглядаючи свій сьогоднішній лук.

Зараз я її переконаємо ще більше. Одяг хоч і не легкий, але вона — молодець, не скаржиться. Поки що не скаржиться, бо ми ще не повністю вивели її з себе. Та, здається мені, що ця розправа від неї довго чекати своєї черги не буде.

— Взагалі-то так. — Киваю й натягаю на свою голівоньку мордочку милого чорно-білого ведмедика. 

— Але ж... ви знущаєтеся? — в розпачі каже подруга, ніби ось-ось заплаче.

Але Елайзі вже набридає слухати ці скарги й вона промовляє роздратовано:

— Солю, давай одягай і не скигли. 

Це дівчина поки що спокійна, проте, відчуваю, що й її нерви вибухнуть, якщо Мія не перестане канючити. Щось сьогодні тільки я врівноважена, проте не в гармонії зі своїм організмом. Сподіваюсь, що я не помру в цьому костюмі, враховуючи те, що на вулиці неймовірна спека, де я в цьому "камуфляжі" буду відчувати себе, як смажена риба.

Петрак закочує очі, щось бурмочучи, однак зануруюється в костюмчик тваринки. Ми ніяк їй не можемо допомогти, бо самі ледь одягли на себе цю "красу". Хіба що дівчині знадобиться моральна підтримка, яку ми з радістю організуємо. Чесно, ось тільки як закінчиться наша ця авантюра з відносинами — ми відсвяткуємо так, що аж весь Київ гудітиме. Головне, щоб по телевізору не показали.

Ну все! Нарешті ми рухаємось вперед, бо клянусь, якби простояла на місці ще п'ять хвилин, я вже б просто відкинула копита від цієї температури. Я так і відчуваю, як на нас витріщаються люди. Хай дякують, що ми з бодуна й ще нічого такого не робимо. Ну те, що ми натягли на себе щось схоже на аніматорський костюм — то для конспірації, не просто так.

— Який же він тяжкий! — злісно вигукує зеленоока.

— Тут я згодна, — погоджуюсь з цією фразою від однієї з подруг, і вже жалкую про те, що сама ж це порекомендувала.

— А куди саме ми прямуємо? — знову питає Мія.

— До студії. Імовірно, вони знаходяться там, — швидко відповідаю й замовкаю, бо зараз не горю таким бажанням, як говорити.

— Але, якщо й ні?

— Я даю вам сто відсотків, що їхнє місцезнаходження — студія, — запевняє Ел.

— Трясця! Чого ми вчора стільки випили? — Знову заводжу свою шарманку щодо сьогоднішнього поганого відьминського життя.

— Більше ніколи не піду з хлопцями до клубу, — підтримує мене Лісовська й тупотить ногами. Головне, щоб вона ще не звалилась на землю, а то наша операція вистежити хлопців накриється мідним тазом.

— Давайте краще швидше йти, — просить Петрак, а я подумки молюсь, аби не зустрітись з гарячим асфальтом, бо ця спека з мене й так всю життєву енергію випиває, що піт так і ллється з мене. — Та й взагалі, хіба в Туреччині теж ось так аніматори по вулицям розгулюють?

Аж самій стає цікаво послухати, бо поки ми тут знаходимось, я ще нікого не бачила з людей, які розважають інших у костюмах тварин або героїв з мультфільмів, як це, наприклад, роблять у нас — в Одесі та інших великих містах України.

— Ну так, — якось боязко протягує чоноволоса, а точніше — панда Ел.

І тут Соля вже вибухає:

— Що значить "ну так"? Ти в цьому не впевнена? 

— Ну вибачте! Зате, можливо, вони тепер теж так чинитимуть, побачивши нас. — Знизує плечима винуватиця, але в неї це не дуже виходить, через що її спина ледь не знайомиться з бруківкою, проте ми вчасно ловимо її.

Після цього ми йдемо мовчки, дивуючи перехожих нашими образами. Як би я була б нормальною(а цим епітетом мене вже охарактеризувати не можна), також би здивувалась трьом пандам, які незграбно пересовували своїми лапами та ледь не падали. Мене б охопив певний страх за тваринок.

Але, дійшовши до пункту призначення, де повинні бути наші "жертви", ми бачимо всіх хлопців, які, вийшовши зі студії, прямують до бару. О! Хвала богу, що хоч не так далеко вони потопали! А то мої тарганчики в голові вже скоро вийдуть на протест, на якому нормальна лексика присутньою не буде.