22.1

Музиканти продовжують розважати публіку, але по закінченні моєї улюбленої пісні — Марк, перевівши дихання, говорить у мікрофон:

— Любі глядачі, ми всі хочемо представити вам... — Що ж він такого хоче сказати? Тільки не те, що тут присутні їхні другі половинки — ми. — Представити вам... Наших дівчат!

А я так і стою й просвердлюю у цьому співакові дірку. Такого вселенського масштабу дірку. Чесно, він знущається з мене? Якщо ні — я не знаю, як можна назвати цей випад.

Понти? Якщо так, то дуже дешеві. Угода. Ах, як я могла про цей папірець забути?

— Любі наші, ми вас запрошуємо на сцену! — закликаюче промовляє Влад, махаючи нам рукою.

Відчуваю, що після концерту Влад залишиться без однієї руки, а Соколовський без язика. Не знаю, звісно, як один буде говорити, а інший — жити тільки з однією верхньою кінцівкою, але то вже їхні проблеми.

— Ходімо, — пропонує Ліза й підіймається зі свого місця.

Ми робимо те саме, але мене так і розпирає від злості. Бо один пан забажав підняти рейтинг свого гурту, а ті знайшли собі дівчат, які мучаться через їхні "зіркові хвороби". 

Всі дівчата йдуть спереду, а я одна — ззаду. Якось і не хочеться виходити, бо раптом мене десь перестрінуть і покалічать скажені фанатки Марка? Не бажаю собі такого "життя". Відьма повинна вмерти своєю смертю, а не примусово. 

Може, в мене є шанс накивати п'ятами?

— Як же лячно! — Трохи в істеричному тоні ледь не кричу. — Що ж вони задумали?

Схоже, ці мої думки промовились вголос, тому що Соля лише знизує плечима та все крокує вперед. Гей, не кидайте мене тут саму!

Нарешті, дівочі ніжки ступають на сцену, коли натовп знову вибухає від гучних оплесків та криків. Ой, куди ж то сховатись? За Марком? Можна навіть і за ним, бо хлопці так стоять струнко в ряд. Таке відчуття складається, що я на якесь популярне шоу про одруження потрапила, а ловеласи всі вишикувались як на відбір, аби я така прекрасна дама вибрала собі одного-єдиного. 

Вибрала б когось іншого, але, на жаль, моє відьминське серце й душенька належить он тому брюнету з сіро-блакитними вирами, що стоїть посередині та всміхається усім людям, розповсюджуючи своє щастя.

Навіть і злитись на такого хорошого хлопця мені просто немає сенсу.

— Нам всім дуже пощастило, що саме ці дівчата дісталися нам. — Ця фраза Марка мене так і збиває з колії здорового глузду.

Невже між нами може щось таки бути? Я дуже цього хочу. Але, можливо, це — просто гра, а я тут аж калюжкою ледь не течу від його слів! Так, відставити погані роздуми! Пізніше розберемось!

Розвертаюсь повільно до людей, поки там щось говорять інші хлопці. Намагаюсь з ними бути щирою навіть і без слів, хоча розумію: я їх більше ніколи в житті не побачу. Це й на краще, бо вони вже починають мене дратувати. Особливо — дівки, які, не соромлячись нас, пожирають(роздягають) тих красунчиків очиськами. Моя б воля — я виколола б їх до бісової матері!

Подруги не знають, що відбувається, бо парубки знову сідають за інструменти. Схоже, я знову щось прослухала важливе. Соколовський підморгує мені, стоячи за мікрофоном. 

То нам можна сходити донизу, щоб не завадити їхньому виступу?

Звучить якась приємна мелодія, що одразу стає аж спокійно на душі. Музиканти легенько похитуються з одного боку в інший, а Марк співає, змушуючи мої вуста розтягнутись у щирій усмішці. Я так і стою разом з іншими, дивлячись тільки на нього... На того, хто змусив моє серце знову ожити та повірити комусь із протилежної статі. Це такі незвичні для мене відчуття...

Я обов'язково йому скажу, що програла. Точно скажу. Колись.

"Кожен день на повторі,
Коли тебе немає поряд.
Без тебе жив, мов у полоні самоти,
Та завдяки тобі
Я зміг відчути любов,
Зміг відчути щастя..."

Цей куплет мені вбивається у голову сильніше, ніж те, що ми з Соколовським уклали парі. Ці слова проспівуються так, ніби вони звучать для мене одної... Єдиної... Тієї самої Музи, яка надихає творця досягати чогось більшого.

Та раптом все йде у інше русло, коли Марк, взявши мене за руку, кружляє в танці. Спиною відчуваю, як всі погляди спрямовані на нас двох, бо їм вже не дуже важливо, що на фоні співає Влад, бо вся увага прикута до божевільної парочки, до нас.

— Я ж не готувалась, — тихо кажу хлопцеві на вухо та ховаю голову в його плечі. Знаю, що він просто всміхається моїй раптовій скромності та боязливості. — Міг би попередити!

— А я теж не готувався. Імпровізуй. — І різко підіймає мене в повітря, що я аж ледь не закричала.

Врешті-решт, ця ще одна спроба мене вбити морально в Марка провалюється з тріском. Пісня закінчується — і хлопці прощаються з фанатами, та ведуть нас геть від сцени.

— Ви дуже класно зіграли! — захоплюється Ліза, як тільки ми забігаємо в спільну гримерку, де ми можемо хоч трохи перепочити.

— Це було так круто! — підтримує розхваляння Лізи ще одна рудоволоса дівчина — Кармелія.

Кинувши погляд на учасників гурту, бачу, що їхні усмішки так і розтягуються до вух. До чого ж зіркові вони! Але, в принципі, кожному ж буде приємно, коли його похвалять.

— Куди тепер? — Питає Соколовський, опустосивши пляшку з водою.

Хлопці знизують плечима, зітхаючи. Вони нормальні люди, які втомились після концерту, а Марк взагалі — якась інопланетна істота, котра після насиченого дня ще шукає собі пригод на ж.... п'яту точку. Не розумію його: ну не можна просто прийти й завалитись у номер?!

— В готель, чи, можливо, в клуб? — Ледь не підірвавшись зі свого насидженого місця, різко каже Влад, порушивши гробову тишу. — Що? Ми можемо відсвяткувати успішний, і на секундочку, настільки масштабний концерт!

Я говорила, що Вегас — друга копія Марка? Якщо ні — я скажу це. Я вже сподівалась, що сьогодні ми просто розійдемось по своїх номерах. Але доведеться знову увімкнути режим "няньки для 22-річної дитини" й слідкувати за тим, аби цей похід у нічний клуб був не останнім, що він міг побачити у своєму житті.

Не знаю як Ліза терпить бек-вокаліста, але якби він жив зі мною — від нього б і мокрого місця не залишилось. 

Аж якась прихована радість охоплює мою душу, що я все-таки трапилась фронтмену. 

Даня, Адріан і Натсу відмовляються від цієї затії, бо по них так і видно, що втомлені. А іншим трьом ловеласам море по коліно, бо більше алкоголю ж їм дістанеться. Аж сяють, як ті нові вітрини. Та нічого, я зараз швидко остуджу їхній запал.

— Ви як хочете, а ми з Владом і Скаєм до клубу! — Весело хмикає Марк, не бажаючи бачити знесилених людей, нас.

Зараз я йому влаштую клуб!

— Ага, звісно! — Стаю між цими трьома титанами. І мені паралельно, що голову доводиться задирати аж до верху, щоб хоч щось вони почули. — Ніяких клубів! Знову нап'єтеся, а нам знову потрібно вас буде тягнути?! — шиплю.

— Та ну! Не дасиш ти нам відпочити, жінко. — Сівши назад на диван, Соколовський обурюється.

— Відпочивати можна й без алкоголю, — говорю рівним тоном, без жодного натяку на якусь злість.

— Це вже не те! — Він хоче пограти у гру "Ти мені слово, а я тобі — десять"? Мене дуже важко обійти в планах суперечок, у нього сил навіть не вистачить.

— От бачиш. Я тобі пропоную, а ти відмовляєшся, — хмикаю.

Частина нашої компанії вже збирається йти, а разом з ними й Соля. Звісно ж, шкода, але я знаю: їй з Данею потрібно з'ясувати стосунки. А сьогоднішній вечір — певний знак, чомусь мені так здається.

Попрощавшись з деякими, я бачу, що залишилось тільки п'ятеро людей у гримерній — Марк, Лайза, Скай, Влад і я. 

— Я так і не зрозумів: ми йдемо чи ні? — нервово запитує Волтер.

— А тобі що, вже так і кортить влити в себе текілу? — гиркає Лісовська.

Юні чоловіки замовкають, а я підкликаю до себе подругу, бо в голові проминає, мов стріла, одна дуже цікава затія. Елайза підходить до мене і ми відходимо в інший бік, аби в мене була змога хоч щось розповісти.

— Ми підемо в клуб, але розділимось, бо я хочу перевірити одні слова Соколовського. — Навіть не питаю, а стверджую.