Продовження від 27.08.2020 (II частина)

* * *

Стефанія

Скажіть мені, будь ласка, хто мене взагалі за язик тягнув казати за ті карти? Може, Всевишній таким чином вирішив мене покарати за всі мої гріхи? Або ще гірше: відьми з усіх куточків планети придумали мені таку покуту, як азартні ігри? Що ж, вітаю їх усіх! В них це вийшло прекрасно!

Спочатку, ще коли ми тільки починаємо першу партію — я вже відчуваю, що добром це не закінчиться, як не крути. Але я не придаю цьому ніякого значення.

В першому заході виграє Марк. Звісно, я трохи засмучуюсь, але ми з хлопцем домовились, що граємо три рази. Тому я з певним оптимізмом втішаю себе, що виграю наступні два рази. Головне — увімкнути логіку та розум, і тоді в мене точно все вийде. А ще — не відволікатись на Маркові загравання: то доторкнеться, ніби випадково; підморгне, натякаючи на щось більше.

Але я теж не дурна, і знаю, що це просто такий хід. Тричі скажу йому «ха»! Хай навіть не сподівається, хлопчик! Я холодна та непідвладна, а також спокійна. Мене не вивести з себе.

На другий раз фортуна всміхається саме мені. Така ейфорія та передчуття перемоги з’являються в моїй душі. Я лікую, що цього разу мені все-таки вдасться вивести Марка на чисту воду з махлюванням. Внутрішня відьмочка вже вмикає режим «радість-повні-штани» і очікує свого виграшу.

Знаєте, що я вам скажу? Ми з Соколовським влаштували справжнє шоу з цими азартними іграми. Зараз поясню конкретніше. Просто наша «боротьба» була такою запеклою, що всі, хто сидів у бізнес-класі разом з нами ледь не збіглись до нас з Марком, щоб глянути як розвиваються події, і хто нарешті виграє. Хоч вони й не підходили, але обговорювали це на весь салон, нічого не соромлячись. Навіть роблять ставки, хто сьогодні зазнає фіаско. І більшість голосів показує, що цією «героїнею» буду я.

— Ну що, Соловей, готова до останньої партії? — з посмішкою Джокера запитує Марк, тасуючи карти. Він це так спритно робить, що мої очі розбігаються, намагаючись вслідкувати за тим, аби все було чесно. Хоча, карти — не завжди чесна гра. Через цей виграш, який все одно нічого не дає, можна навіть і життя позбутись. В гіршому випадку.

— Вже давно готова! — відповідаю зухвало, а сама не можу всидіти на місці, аби не заглянути, що ж він змішує.

Люди знову покидають всі свої справи та переходять до тієї самої найгарячішої теми цього вечора, — хто переможе?

— Стефо, давай ми тобі допоможемо, — кричить Ліза десь ззаду.

— Стефо, я знаю, як можна виграти в цього придурка, — каже Кармелія, і, здається, я здогадуюсь, яким саме способом можна утихомирити свого сусіда.

— Дякую, дівчата, але не варто, — відхиляю їхню допомогу, бо усвідомлюю, що це моя гра, в якій я повинна сама отримати свій тріумф. Сама ж запропонувала.

Зиркаю на Марка, який собі самовдоволено посміхається, поки я тут собі будую надії на свій виграш, який я уявила. Я налаштована на успіх, тому в жилах тече не кров, а азарт. Неабиякий азарт, який змушує мене не здаватись, а все-таки, нарешті, взяти реванш. Я просто так не здамся на фіналі — не буду боягузливим зайчиком, який тільки чує якийсь шелест, одразу тікає в кущики. Буду хитрою лисицею, яка не лякатиметься сидіти поруч з людиною. Буду використовувати всі способи, щоб Марк втратив пильність. Так! Я теж буду трішки нечесно грати. Правила створені для того, аби їх порушували чи не так? Не можна раніше часу капітулювати, бо так можна скоро втратити свій статус «безстрашної відьми».

Півгодини по тому…

Дивлюсь в свої карти, де козирів, як кіт наплакав. В останній партії козир у нас — черва, якої в мене, відповідно, немає. А Марк хитро шкіриться, бо якимось чином найстарша масть у нього в руках. Мені просто цікаво, яким чином, в нього вийшло все так провернути. Ми навіть натягли на свої очі сонцезахисні окуляри, але я й через них бачу гиденьку посмішечку Соколовського, який самовпевнений в своїй перемозі. Не все в житті буває так, як ти хочеш, любий! Сьогодні на моїй стороні успіх, тому в тебе не вийде мене обманути!

Наш запеклий картковий бій продовжується… Наш зоровий контакт також продовжується. Дивимось одне одному в очі, намагаючись віднайти щось там. Викликаємо одне на одного грандіозну битву. Навіть зі сторони може скластись враження, що я відчайдушна. Ніколи не лякалась ніяких перешкод та будь-що — дивилась небезпеці в очі. Сміливо, не маючи ні перед ким страху, з викликом. Ось, і зараз я зараз тону у власній голубоокій небезпеці. Без шансу на порятунок. Ця можливість в мене була б, якби я не порекомендувала зіграти. А тепер… Тепер мені потрібно тільки молитись, бо все ближче й ближче наближається до мене моє сьогоднішнє фіаско.

Пристрасті загострюються, руки пітніють, бо вже ось-ось — і хтось з нас програє. Навіть складається таке відчуття, що повітря стало якимось спекотним… Чи то адреналін з азартом так розігрівають мене?

— Стефо, вітаю! Ти програла, люба. — Награно печальним голосочком промовляє Соколовський, а я вже подумки б’ю його в писок та покриваю трьохповерховим матом.

Більша половина салону обурюється, бо стверджують, що Соколовський грав нечесно. А це безапеляційний факт. Тим більше, Соколовський попереджав, що він буде використовувати всі методи, щоб насолодитись тріумфом. Тому… тут тільки треба злитись на саму себе, адже це я за собою та своїми картами не слідкувала, а на Марка весь час споглядала.

Не показуючи своїх справжніх емоцій, я лише посміхаюсь та киваю. Трясця! Та кого я буду обманювати? Він і так щось останнім часом читає всі мої емоції, як книгу. Тільки я ніяк не можу дізнатись, що ж у нього там в твориться — в тій його довбешці! Вселенська несправедливість в дії.

— Ну, і яке тобі бажаннячко спало на думку? — втомлено запитую, нарешті відкинувшись на спинку крісла, щоб просто заплющити очі.

Чесно, я вже втомилась від цих карт, які, здається, вже всю енергію з мене випили. Просто байдуже зараз на все. Хочеться якнайшвидше прилетіти та влягтись в ліжечко, щоб поринути в царство Морфея, де мене ніхто не буде зачіпати.