Розділ 13.5

Я вже зі своїми пунктами всесвітнього порядку справилась, а тепер мені залишилось розібрати чемодан Соколовського, якого щось вже довгенько немає. 

Ну не може ж він втекти кудись! Це буде загрожувати його здоров'ю, або, навіть, і життю. Я ще точно не вирішила. 

Лишаю свою світлицю, щоб прослідкувати за пранням, ну, заодно, і за Марком. Вже коли стою в коридорі, маю можливість спостерігати таку картину: Соколовський з кимось стоїть та фліртує, що тільки й чути, — їхні смішки.

Значить, поки я гнула свою спину та трудилась над порядком та чистотою — він кадрить якусь дівчину?! Ну я йому зараз дам! Хочу справедливості, бо чому я сама маю прибирати,  якщо я там рідко смічу?

Прямую до них, і з кожним кроком впізнаю в якійсь дівці Настю. Напевно, за побачення домовляються. Можу спокійно видихати. Але ні! Вони ж ледь не в центрі гуртожитку кокетують. Навіть здалеку видно, як Марк розкидається своїми флюїдами, чаруючи всіх навколо. І біда в тому, що ці кляті феромони якось відгукуються у моїй душі. А цього не повинно бути!

Марк до жаху харизматичний. Від нього прямо виходить аура тваринного магнетизму, яка манить до себе, і повільно, майже не помітно, але притягує до нього. Я чесно намагаюсь протистояти його шарму. Тому що знаю: якщо я йому підкорюсь, я буду не в силах обзивати його, капостити та давати запотиличники.

Ось такий у мене молодий чоловік, і я не знаю, зміниться він коли-небудь, чи назавжди залишиться гультяєм та милим котиком в одному флаконі? Втім, це вже не так важливо. Мені ще ніколи не було так весело як з ним — в ті рідкі моменти, коли він мене не виводить з себе. До того ж, ми начебто офіційна пара. "Начебто" — ключове слово. Наші стосунки не зовсім адекватні, як він сам. Ну, і як я також, — що ж тут сказати? Не знаю, ким ми є одне одному, і що ми хочемо. Я багато разів задумувалась над цим, але так і не дійшла якогось висновку. І що мені робити — гадки не маю.

Викидаю ці думки та помічаю, що варто мені тільки рукою сягнути — я вже буду там, біля них.

— І що ви таке цікаве обговорюєте? — Виростаю перед ними, я з-під землі, та цікавлюсь. Марк одразу нахмурюється, бо з'явилась відьма, яка, на його думку, зараз обламає йому всю малину. 

Але я не буду цього робити. Тільки потягну за вуха, щоб змусити поприбирати своє шмаття. А то я дійсно порву його брендове вбрання, як Тузик грілку. 

— Та ось щодо побачення теревенимо, — якось дуже голосно відповідає Настя.

— Слухай сюди, — шиплю, — навіть не смій казати щось про ваші рандеву з Марком при всіх! Всі знають його, — показую на Соколовського, — як мого хлопця. Тільки спробуй ще щось ляпнути про це комусь іншому — то твій не дуже розумний язик вирветься та буде скормлений собакам.

Я не тільки за репутацію свою переживаю, а й відчуваю ревнощі стосовно Марка. Так! Нарешті я собі в цьому зізналась, що ревную цього засранця. Можливо, в мені прокинулась власниця, яка нікому своє не віддає? Звичайно! Та я готова кожній, хто тільки зиркне на мого сусіда, розмалювати її лялькове обличчя та повиколювати очиська, які вже повністю з голови до ніг з'їдають своїм поглядом співака. 

Головне, щоб Марк ніколи в житті про це не дізнався!

Дівчина мовчить, пропалюючи мене своїми очицями, дивуючись від моїх слів. Ну аякже! Я ж така миленька, маленька дівчинка, яка навіть і мухи не скривдить, — а зараз тільки що промовила такі слова, від яких, і, справді, моторошно стає, що аж нутрощі скручує у вузол. 

Я також від себе такого не очікувала, якщо чесно. Ось що симпатія робить з відьмочками. Так вчеплюються в свою жертву, що ні з ким не хочуть ділитись. 

— Так, любі мої, — стає між нами співмешканець, бо якби він цього не зробив би, щось точно сталось б. — А мене ніхто спитати не хоче? Може я не хочу ні на які зустрічі ходити?

Ого! Не очікувала такого випаду в бік самовпевненої кралі. Нарешті він починає працювати мозком, а не дітородним органом! Очі роззув, все-таки!

— Як це, ти не хочеш?! — емоційно вигукує одногрупниця, лихоманно махаючи руками.

— А ось так, — млявим тоном мовить, ховаючи руки в свої спортивні брюки. — Повір, мені просто байдуже, що ти будеш усім щось розповідати про мене чи Стефу. Тому вибачай, але нам не по шляху. — Розвертається та кудись прямує, а я, зрештою, всміхаюсь реакції заклятої подруги.

Сміюсь та йду до ванної кімнати, а спина аж горить від пекучого та злого погляду, і я чую погрозливий голос Насті:

— Ви в мене обов'язково за це відповісте! Обоє! 

Не думаю, що в її курячі мізки прийде щось таке грандіозне, щось схоже на всесильну та жорстоку помсту. Вона навіть іспити не з першого разу здає. А що вже говорити про те, що в різних таких планах треба думати холодним розумом, а не її тупою логікою.

Зупиняюсь, вигукуючи: "Мрій собі далі, дорогенька!", та крокую собі далі до свого пункту призначення. Бо, здається мені, що та техніка вже там перевертається, і вже встигла сто разів все попрати, поки я тут балачки веду зі своєю суперницею.

Відчинивши двері, мою увагу привертає писк пралки, і я нахиляюсь подивитись, як там себе почувають брендові та екслюзивні речі. Бачу якийсь рожевий колір в одежі, та машинально відчиняю круглі, як ілюмінатор, дверцята.