Розділ 12

Ох, він і швидкий, падлюка! Даремно я сподівалась, що наздожену його. Соля може б і добігла до нього, але вона мене підтримує, поки ми повільно чвалаємо. Злість в мені так і розкипає. Він хотів ще мене змусити щось робити? Думав, що я це спеціально придумала, щоб зробити з нього раба?

Звичайно, ідея не погана. Але я не буду опускатись аж до такого рівня. В мене є більш ефективніші методи виховання.

Вирішуємо сховатись, щоб поспостерігати за хлопцями, які також зупиняються  і про щось говорять. Соля хоче щось сказати, але я їй показую жест, щоб сиділа тихенько й звуку не було. А сама вже нагострюю вуха, щоб хоч щось почути.

– Як думаєш, де вони зараз? – питає Даня, оглядаючи місце в якому вони стоять.

Ми близько. Зовсім поруч. Якби нам так епічно вийти, щоб в них аж мову відібрало? Думай, Стефо, думай.

– Я навіть знати цього не хочу, – різко відказує сусід, махаючи руками. 

Соля мене легенько штурхає в плече, щоб відволікти мене – і мовить:

– І що ти будеш робити з Соколовським? Ти хоч не поруш заповіді Біблії. – Ні, я розумію, що в гніві мене краще не зачіпати, але подруга викликала в мені дикий регіт. Я хоч і погрожую, що задушу Марка, але це просто слова.

– Все, що я кажу про Марка та вбивство з ним у головній ролі – це просто слова. Я ще не готова всю свою молодість просидіти за гратами, – сміюсь тихо, майже беззвучно. – Як схочу таке зробити, то я тобі обов’язково повідомлю. – Подруга лише закочує очі, та жартівливо вдаряє мене, щоб я різних дурниць не казала.

Повертаюсь назад до свого спостереження, але хлопці собі сидять і намагаються зняти гіпси, але в них це не дуже добре виходить.

Ну а як ви думали, дорогенькі? Самі цю кашу заварили – самі й розхльобуйте!

– А мене нещодавно Даня поцілував, – раптом проговорює Мія й відводить засоромлено погляд. 

– Що?! – В мене аж голос прорізується, тим самим налякавши наших хлопців, які вже з новими силами кидаються навтьоки, а ми женемось за ними.

– Стій, Соколовський! – Кричу, поки як можу.

– Ти мене зараз вб’єш! – не оглядаючись, говорить голосно хлопець.

І тут Даня відчиняє якісь двері – і вони з сусідом, якого я ще добряче не висварила, забігають до якоїсь кімнати, зачинивши двері прямо перед носом. Я щосили починаю тарабанити по дверцятах, застосовуючи не тільки кулаки. Просто уявляю на їхньому місці Соколовського — і від цього в мені пробуджується дика та некотролююча тигриця. 

Тут кімната прочиняється, і з неї виходить Настя, власною персоною й каже:

— Чого ти так вибиваєш ті двері? — На задньому фоні бачу вже не дуже таку налякану фізіономію сусіда.

— У цьому приміщенні знаходиться той, кого я зараз придушу, — злісно відповідаю й рвусь з усіх сил, щоб проникнути в кімнату.

— Е, ні-ні-ні, ти туди не зайдеш, бо я знаю, що Марк — не твій хлопець. — Загороджує прохід Настя, хитаючи головою.

Дивлюсь на подругу, яка просто стоїть і спостерігає за нашою розмовою, і, скоріше всього, вона вже десь літає на рожевих хмарах. Зараз я від неї нічого не почую, бо дівчина втуплюється очима на Даню, а він — на неї. Закохана парочка.

— Ну і що я маю таке зробити, щоб ти про це мовчала? — Я просто повірити не можу, що принижуюсь перед найпопулярнішою дівчиною на курсі. Ніколи б у житті такого не зробила би. Але обставини змушують мене йти на такі жертви.

— Ну я навіть і не зна-аю... — починає, але зупиняється, щоб ще взятись пальчиком за скроню. — Відпустити його зі мною на побачення. На декілька. 

Рандеву, так рандеву. Я гадала, що вона запропонує щось неможливе — стати її подругою, або щось подібне. Бр-р-р... Навіть не хочу собі такими міркуваннями мозок забивати. А це всього лиш побачення, яке менее навіть і заспокоює.

— Гаразд, — погоджуюсь. — Але будь обережна й не попадись разом з Марком під приціл журналістів. Якщо що — я тебе попередила, щоб потім я не чула в свою адресу якісь претензії. А тепер, будь ласка, випусти цього красунчика, якого я маю підготувати для вашого спільного проведення часу. 

— Ти дійсно погодилась? — недовірливо перепитує, прищурюючи свої очиська. 

Цими словами вона ліпить з мене незрозуміло кого. Я що, не людина, — а монстр?

Я лише киваю головою — і панянка впускає всередину, щоб я забрала своє "щастя". Соломія з барабанщиком про щось говорять на підвищених тонах, але я не вслухуюсь, — а підходжу близько до Марка й кажу:

— Ходімо вже, калічена людино, — хмикаю, беручи його за руки, аби підняти.

Він з якимось острахом водить очима мене, ніби думає, що зараз зі спини я витягну ножик(чи будь-який інший гострий предмет). Я ще не настільки страшна та підступна, якою можу здатись на перший погляд. 

Ми помаленьку покидаємо це місце, виходимо, спершись одне на одного. Бо з гіпсами він сам прийде аж увечері, а в мене — ще досі трохи болить спина. 

Переступаємо поріг нашої кімнати, де влягаємось кожний на свої ліжка й тільки чути наші полегшені зітхання. Але в голову приходить одна дуже цікава ідея, і я не вагаючись, говорю:

— Вставай. Будемо знімати гіпси, а ти зробиш мені масаж. — Сусід аж різко підривається з постелі, бо чує фразу "ти-зробиш-мені-масаж". Це просто буде звичайне розминання спини, а не те, про що він там думає —  судячи з його задоволеного лиця, як у кота, коли об'ївся сметани.

— А який тобі саме зробити? — Грає бровами.

— Звичайнісінький, — спокійно гуторю, остуджуючи його запал. — Але для початку я зніму тобі твої "кайдани" з ніг. — Очима шукаю свої великі ножниці.

Нарешті знайшовши їх, сідаю напроти хлопця, — та починаю акуратно різати "ланцюги" навпіл.

— Переді мною ще дівчата ніколи не сиділи на колінах. А те, що робиш це саме ти, для мене це взагалі — несподіванка.

— Замовкни, якщо не хочеш, щоб я тобі відрізала дещо інше, — скалюсь, погрозливо клацаю перед ним ножицями. — А тепер нахились до мене ближче, будь ласка, — кажу без емоцій, але всередині адреналін аж підскакує від того, що я зараз зроблю.

Ловелас гнеться так, що я вже відчуваю його аромат. Мій вже улюблений аромат — сандалового дерева. 

І тут я з усієї сили б'ю його кулаком в око. Навіть розповідати не буду, що він робить у цей момент. Просто кричить, ніби його вжалила бджола. Судячи з його стану, можу сказати одне — він вже встигає побачити всі зірки, які посипались у нього після мого удару. Я від себе також такого не очікувала.