Розділ 3

Стефанія

Прокинувшись, бачу, що скрізь панує морок. Щось у мене не нормований режим відпочинку.

Зрозумівши, що сну сьогодні в мене вже не буде, я беру свій телефон і заходжу в Instagram. Побачивши там одне сповіщення, що якийсь @marksokolovsky _singer підписався на мій обліковий запис, я відкладаю телефон на тумбочку.

Стоп?! Марк Соколовський? Та як він мене й тут знайшов?

Я швидко підіймаю себе з лежачого положення й взявши телефон, починаю переглядати його сторінку.

Так-так, ну і що тут можна знайти такого провокаційного?

Ви думаєте, що я просто так зайшла на його сторінку, як найвідданіша фанатка?

Так, вже розбіглась!

«Сенсаційних» фото, як таких, то немає. Тільки постійно були фото з групою, або там де він сам співає.

Якщо в публікаціях нічого такого немає, то в його історіях щось точно повинно бути.

Але щось я й їх не бачу!

Засмучуюсь, що так і нічого не знайшла, я стараюсь закрити очі й заснути…

Через декілька годин…

Сон взагалі до мене не приходить, і я просто тупо лежу з відкритими очима й кручусь то з однієї сторони на іншу.

А Соколовський собі спокійно спить, як ні в чому не бувало!

Як це так, що він ще не хропів?

Якби хропів, в мене додалась би ще одна причина, щоб його прибити.

А так, хай ще живе собі, смертна «зірка»!

На годиннику вже показує шосту годину ранку, тому я вирішую швиденько побігти зайняти собі чергу, бо сьогодні навряд чи мене хтось пропустить без черги.

Але, виявляється, що всі ще сплять й немає великої черги, яка тягнеться ледь не на весь коридор.

Не гаючи часу, я заходжу всередину ванної кімнати й зачинившись – стаю під душ…

Тихенько відчинивши двері, я стараюсь зайти в кімнату, але тут Марк як крикне:

– Доброго ранку, рудий карлику! – в мене від переляку ледь не падає рушник, який я одягнула на себе після душу.

– Доброго, – із сарказмом промовляю, бо поганий настрій мені вже гарантований. – І я не карлик, просто ти дуже великий!

– Я скрізь великий! – хтиво посміхнувшись, загадково відповідає хлопець.

І я, здається, зрозуміла, що він мав саме на увазі.

«Так! Навіть не смій думати про нього взагалі!» – твердив мені мій здоровий глузд.

– Мене це не стосується! – спокійно відповідаю йому я, але відчуваю, що мої щоки говорять за мене зовсім протилежне.

– Можеш продовжувати собі брехати, я ж знаю правду, – сміється він з мене, а я лише закочую очі.

– Давай виходь, мені потрібно переодягнутись! – кажу якомога грубіше, але він так і лишився сидіти на своєму ліжку. – Я щось не зрозуміле сказала?

– Та там немає на що дивитись! Ти ж плоска! Я тут собі посиджу! – відповідає він, глузуючи з мене.

Так, я розумію, що взагалі не підходжу під параметри «90-60-90». Але і ображати мене не варто!

– Ану швидко одягнувся й вийшов геть з кімнати! – кричу я хлопцеві й починаю його штурхати, щоб нарешті до цього ідіота хоч щось дійшло.

Подивившись ображеним поглядом на мене, він швидко одягається й виходить.

Наче він думає, що я розтану від цих його поглядів…

Не дочекається!

Я знаю, що він бачив і кращі тіла дівчат, але я не хочу, щоб він витріщався на мене своїми сіро-блакитними вирами.

Так! Я витріщалась на його очі! Бо гарні ж вони в цього ідіота!

Це єдине, що мені в ньому подобається!

Ну взагалі не в ньому, а очі…

Ну ви зрозуміли!

Як тільки двері за ним зачиняються, я швиденько знаходжу що можна сьогодні одягнути на себе.

Витягнувши з валізи білу футболку й червону вузьку спідницю, я починаю прасувати футболку, яку я так «акуратно» склала в дорогу.

Надавши футболці нормального вигляду, я швидко натягую її на себе й роблю зачіску у вигляді простої коси.

Волосся в мене було не дуже густе, тому мені було набагато легше заплітатись.

Вирішую, що фарбуватись сьогодні не буду, бо шкіра й так виглядає нормально. Тільки підфарбую губи – і все.

Коли я вже нарешті готова, одразу чую крик з відчиненої квартирки:

– Хто це зробив!? Закопаю живцем! – Це голос «неповторного» Марка Соколовського з якого я починала сміятись.

Не гаючи часу, я швидко взуваю свої білі кеди й зачинивши кімнату – виходжу на стоянку, де вже було багатенько народу.

Тільки я одна знала, хто це зробив!

Але я ж себе нізащо не видам!

Протиснувшись крізь натовп, я бачу злий погляд Марка, який вже пронизував своїми гнівними очима всю мене, бо схоже здогадався, хто йому таке зробив.

– Правило №1: ніколи не залишай свою тачку на парковій, бо в тебе можуть бути багато ворогів, і вони тобі можуть її добряче зіпсувати! – посміхаючись злою посмішкою, віддаю себе особисто в руки Дияволу.

– Ну ось ти й попалась! Відмивати будеш ти!

– Якось потім, дорогенький! – солодко протягую й поспішаю піти.

Так йому ідіотові й треба! Хай трішки опуститься з небес на землю!

Прийшовши до університету, я рада, що сьогодні немає нашої головної «фанатки» по Соколовському – Насті.

А то б ще тут би слухала її любовні розповіді про їхню майбутню сім’ю.

Всі дівчата нашого університету помішані на цьому співакові! Складається таке відчуття, що немає більше інших хлопців – один тільки Марк, як бог підноситься над дівчатами.

І що вони в ньому всі знаходять?

Та в нього кожна дівчина проходить через ліжко!

Але я не збираюсь цього робити, як інші!

Хай тільки спробує!
 

Марк