Глава 16 «У тиші після»

Кейт тихо зачинила за собою двері квартири й на кілька секунд завмерла у темряві. Місто гуділо за вікнами, але тут, у чотирьох стінах, панувала тиша, яка відбивалася в голові ще гучніше, ніж будь-які звуки вулиці. Вона скинула сумку на підлогу, сіла на край ліжка й провела долонями по обличчю, наче намагаючись стерти разом із втомою усі події цього дня.

У голові не переставав крутитися його голос. Той вечір у кафе, його погляд, як він став між нею й Рональдом, його спокій, коли вона чекала крику. Потім – поїздка в машині, майже повна тиша. Вона знала: він намагався не тиснути, але від цього його присутність ставала відчутнішою.

«Я не готова пробачити. Він і не просив… Але чому я відчуваю, що, можливо, вже здалась?..» – думки билися у скронях. Осад від тієї злощасної вечірки досі тягнув униз, навіть якщо біль уже притупився.

Кейт підвелася, зняла джинси й футболку, увімкнула душ. Гаряча вода лилася на плечі, розслабляючи напружені м’язи. Вона намагалася відпустити день разом із парою, що здіймалася догори, але відчуття його присутності не відпускало. Джейсон був десь поруч – у пам’яті, у шкірі, у тому, як вона ловила себе на думці, що хоче знову зустріти його погляд.

Після душу, загорнувшись у махровий халат, вона впала на ліжко й потягнулася за телефоном. Перевірила робочі чати, кілька повідомлень від Сари й Алекса – все звично. Але пальці самі набрали у пошуку: «Джейсон Блеквуд».

Кейт завмерла. Серце трохи підскочило.

– Я божеволію, – прошепотіла собі під ніс і все ж натиснула «пошук».

Сторінка знайшлася. Лаконічний аватар: чорно-біле фото, де він дивився кудись убік. Відкритих постів було небагато – кілька фото з поїздок, ділові моменти, нічого зайвого. Та все одно вона гортала й гортала, затримуючи погляд на кожному кадрі.

Палець завис над кнопкою «підписатися». Кейт навіть відчула легку посмішку.

– Ні, – прошепотіла вона. – Це буде занадто…

Вона закрила телефон і відклала на тумбочку, лягла на бік, але сон не йшов ще довго.

У цей самий час Джейсон сидів у своєму кабінеті, тримаючи в руках келих із вином, але навіть не пригублюючи. Лампа кидала тепле світло на його стіл і телефон, що лежав поруч. Він уже відкривав і закривав її профіль кілька разів.

Кейт виявилася не такою легкою здобиччю, як він колись собі уявляв. Тепер він навіть не хотів думати про неї в цих термінах – просто хотів бачити її усмішку без тіні образи. Хоч раз, щиро.

Джейсон гортнув ще кілька фото в соцмережах, і в грудях стислося. Її погляд на знімках був зовсім іншим – легким, яким він не бачив його сьогодні. Він торкнувся пальцем екрану, немов це могло скоротити відстань.

Палець завис над кнопкою «підписатися». Але він прибрав руку.

– Ні, я не злякаю тебе, – тихо сказав він сам до себе.

Він поклав телефон, зробив ковток вина й відкинувся на спинку крісла. «Я не здамся. Я не з тих, хто здається. Ти ще зміниш свою думку про мене, Кейт Беннет».

У його очах з’явилася та сама рішучість, яка завжди допомагала доводити справи до кінця. Але тепер це стосувалося не бізнесу, а однієї дівчини, яка чомусь стала для нього важливішою за все інше.

Кейт заснула лише під ранок. Джейсон довго сидів у кабінеті, розробляючи план на наступний день. Але думки в обох крутилися навколо одного й того ж – один одного.