Глава 14 « Імпульс захисту »

На вулиці вже сутеніло, і тепле світло гірлянд навколо кафе створювало затишну, майже романтичну атмосферу. Джейсон сидів за своїм столиком, закінчуючи останній круасан. На тарілці залишився лише той, що з бананом і кокосовим сиропом. Він скептично подивився на нього.

— Занадто солодко, — пробурмотів він. — Але, як і обіцяв, я тебе з’їм.

Він підняв руку, щоб покликати Кейт.

Дівчина підійшла швидко, сподіваючись, що нарешті настане момент, коли цей день можна буде завершити.

— Принести рахунок? — майже з полегшенням запитала вона.

Але Джейсон, усміхнувшись своєю фірмовою усмішкою на всі тридцять два зуби, зруйнував її надії:

— Ні, я хотів попросити чай. Чорний, з лимоном, без цукру.

Кейт тяжко зітхнула, ледь стримуючи себе, аби не закотити очі:
— Добре. Ще щось?

Джейсон нахилився ближче, його голос став теплим, майже грайливим:

— Твою усмішку. Подаровану мені.

Кейт цокнула язиком і відвернулася:

— Скоро принесу  чай.

На барі вона швидко заварила чай і взялася нарізати лимон. Її рухи були чіткі, хоча в погляді з’явилося напруження. В ту ж мить до зали грюкнули двері — до приміщення буквально увірвався Рональд.

Його обличчя було червоним, а погляд метав блискавки. Кейт помітила його краєм ока і завмерла. Її передчуття було недобрим.

Рональд обійшов кухню, оглядаючи все з люттю, ніби шукав винного. Не знайшовши об’єкта там, він вийшов у зал і зупинився, побачивши Кейт за барною стійкою.

— Ти що тут стоїш, як опудало? — гаркнув він так, що навіть відвідувачі здивовано обернулися.

Кейт підняла на нього очі. Її серце стислося.

— У залі клієнти, а ти тут розслабляєшся? Я тобі що, плачу за флірт із відвідувачами?! Ти себе в дзеркалі бачила?! Приваблюєш клієнтів, як якась декорація в дешевій забігайлівці!

Сара, яка стояла неподалік, спробувала втрутитись:

— Рональде…

— А ти мовчи! Ви обидві тут хвости крутите, а не працюєте! Хто буде працювати?! Де Алекс? Чому ти, Кейт, за баром?! Думаєте, це місце для ваших ігор?!

Кейт відчула, як її обличчя палає від сорому. Вона опустила погляд, стискаючи руки. Сльози вже підступали до очей.

— Якщо хочеш клеїтися до хлопців — роби це за межами мого кафе! Може, краще вулиці мити? Там буде твоє місце!

Його голос лунав на все приміщення. Дехто з клієнтів уже відкрито спостерігав за сценою.

Джейсон повільно підвівся. Його обличчя стало кам’яним, а очі спалахнули. Він підійшов до бару й став між Кейт та Рональдом.

— Мені здається, ви перегинаєте, — його голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася загроза.

Рональд здригнувся:

—  Хто це сказав? Ти?

— Так. І я сказав, що ви поводитеся як грубіян.

— А ти хто такий, щоб мені щось вказувати?! Це моє кафе! Я тут вирішую!

— А я — ваш відвідувач. І той, хто не терпить, коли з жінками так поводяться.

— Та ти хоч знаєш, як тут усе працює?!

— Але я бачу, як ви кричите. І ще одне слово — я подбаю, щоб ви більше ніколи не керували жодним закладом. Це не погроза. Це обіцянка.

— Та хто ти взагалі такий?! — розлючено вигукнув Рональд.

Джейсон зробив крок ближче, схопив його за комір. Голос його став холодним і глухим:

— Прізвище Блеквуд тобі щось каже?

Рональд завмер. Очі звузились.

— Блеквуд? — повторив він, наче перевіряв, чи правильно почув.

Ім’я пронизало повітря, мов розряд. Це прізвище він чув. Його не вигукували вголос, ним перекидались пошепки — у ділових колах, серед орендодавців, рестораторів, навіть у судах.

— Річард Блеквуд? — запитав він майже шепотом.

Джейсон не кліпнув. 
— Його син.

Вираз на обличчі Рональда миттєво змінився. Те, що спершу здавалося бравадою, зникло. Його губи стиснулись, плечі опустились.

Кейт, яка стояла осторонь, дивилася на Джейсона з тривогою. Її груди стискалися — страх і вдячність переплітались у кожному подиху. Вона спробувала втрутитися:

— Джейсоне, не треба…

Він кинув на неї короткий погляд — і в ту ж мить змінився. Його очі пом’якшали. В душі кипів порив просто обійняти її, захистити, заглушити весь цей крик. Але він стримався. Вона зараз потребувала не ще більше драми, а тиші.

— Не хвилюйся, — сказав він тихо. — Відпускаю.

Він відпустив Рональда, той розгублено поправив сорочку й пішов до кабінету, бурмочучи щось під ніс.

Джейсон повернувся до Кейт. Вона стояла мовчки, мов скам’яніла.

— Все гаразд? — його голос був лагідний.

Кейт ледь кивнула. Вона хотіла щось сказати, але ком у горлі не давав.

Він на мить затримав на ній погляд, стримуючи себе — руки самі хотіли торкнутися її плеча, обійняти. Але він просто вдихнув і спокійно сказав:

— Я почекаю свій чай за столиком.

Він розвернувся й пішов. А Сара підбігла до Кейт і прошепотіла:

— Це було круто. Він як супергерой.

— Герой — буркнула Кейт, наливаючи чай. Але в голосі вже не було образи — тільки вдячність.

Кейт обережно поставила перед ним чашку з чаєм. Руки ще трохи тремтіли, але вона старалася не показати цього. Її голос був тихим, проте щирим:

— Хотіла подякувати. За те, що заступився… Це було несподівано. Він ніколи себе так не вів…

— Гей, гей, подивися на мене, — Джейсон підвівся. — Все добре, чуєш? Ану, глянь на мене.

Кейт похитала головою. Вона не хотіла зустрічатися з ним очима — знала, що варто лише подивитися, і все, що намагається стримати, прорветься.

— Кейт, — повторив він м’якше, ніж раніше. — Подивися.

Він легенько взяв її за підборіддя і підняв голову. Їхні очі зустрілися. І він побачив усе: червоні, покусані від хвилювання губи, вологі очі на межі сліз, тремтливу нижню повіку. У нього стиснулося всередині.

Йому хотілося сказати щось різке, розвернутися й піти добивати Рональда, та він стримався. Замість того, щоб дати волю гніву, він говорив спокійно:

— Спокійно. Все добре. Тебе ніхто більше не образить.

Сльози виступили на її очах і, хоч вона відвернулася, все одно не змогла стримати. Джейсон без зайвих слів обійняв її, м’яко погладжуючи по спині, даючи відчути: вона не сама.