Глава 12 «Флористичне продовження»

Кейт прокинулася від дзвінка у двері. Глянувши на телефон, побачила — 11:00 ранку. Прокричавши в подушку від роздратування, вона швидко накинула халат і поспішила до виходу. Вийшовши з кімнати, побачила, що Сара вже відчинила двері. Чоловічий голос із порогу запитував:

— Ви Кейтлін…?

— Ні, це не я. А хто питає? — відповіла Сара, злегка здивована.

— Вибачте, мені потрібна Кейтлін. Вона тут проживає?

Кейт, відчуваючи, як всередині піднімається тривога, крокнула вперед:

— Це я. Що вам потрібно?

— Доставка квітів. Розпишіться тут, будь ласка.

Кейт застигла, трохи ошелешена:

— Квіти?.. Від кого?

Кур’єр лише чемно усміхнувся й простягнув планшет із ручкою. Вона машинально поставила підпис, і хлопець передав їй великий розкішний букет ніжно-рожевих троянд.

— Гарного дня! — кинув він і зник за дверима.

— Що це взагалі було?.. — прошепотіла Кейт, дивлячись на троянди, ніби вони могли дати відповідь.

— Вау, Кейті! — озвалась Сара, захоплено підходячи ближче. — Це тобі? Та це ж… хтось реально постарався!

Кейт злегка хитнула головою:

— У мене нема версій.

— Може, є записка? — пожвавішала Сара.

Кейт, риючись у стрічках, знайшла маленький конверт. Розгорнула.

— “Мені дуже шкода, що ми зіткнулися з непорозумінням. Я визнаю свої помилки і прошу вибачення.”

— Ну-ну… — простягнула Сара, прищурившись. — Це що, той зеленоокий? Джеймс?.. Джастін?

— Джейсон, — буркнула Кейт, опустивши очі.

Сара одразу сплеснула руками:

— Ага! Точно! Ну, тепер усе сходиться. Він, до речі, не такий уже й поганий. Принаймні смак у нього хороший.

— Сара… — Кейт зробила глибокий вдих. — Це просто квіти. І все.

— Угу, “просто квіти”, — закотила очі Сара, вже несучи букет на кухню. — Я поставлю їх у вазу. Вони мають жити довго!

Не минуло й двадцяти хвилин, як у двері знову подзвонили. Кейт здригнулася.

— Я сама, — сказала вона, застережливо зиркнувши на Сару.

На порозі стояв інший кур’єр із великою коробкою в руках.

— Для вас. Розпишіться.

Кейт, нічого не питаючи, взяла посилку. Усередині був букет білих орхідей. Іще один конверт. Сара вже за спиною.

— Ну-ну, що там?

— “Мені соромно за те, як я поводився. Обіцяю, я більше так не зроблю. Прийми мої вибачення.”

— Це вже серйозно, — прокоментувала Сара. — І, якщо чесно, трохи мило.

— Це дивно! — Кейт поставила коробку поруч із трояндами. — Що він хоче довести?

— Можливо, що не козел, — пожартувала Сара. — Хоча, певно, вже запізно?

Кейт зітхнула. Вона була збентежена.

Після сніданку, вже під каву, Сара підняла брови:

— Ну, і? Тобі хоч трохи подобається вся ця… флористична атака?

— Ні, — коротко відповіла Кейт.

— А твої вуха вже червоні. Це значить “так”.

— Сара…

— Просто скажи, що він хоча б трохи тебе зачепив.

— Він поспорив, що переспить зі мною. Він загнав мене в кімнату на другому поверсі. Хіба цього замало?

Сара миттєво змовкла.

— Почекай. Що?! Коли? Ти нічого не казала!

Кейт розповіла коротко. Без подробиць. Але достатньо, щоб обличчя Сари спалахнуло.

— Він виродок. І квіти не виправдовують це.

І саме в цю мить знову подзвонили.

Кейт не витримала:— Та скільки можна?!

На порозі — ще один кур’єр. Букет лілій. Третій.

— Я вже нічому не дивуюсь, — буркнула Кейт, зачиняючи двері. Але на її обличчі читалося щось зовсім інше — мікс роздратування, розгубленості й тієї емоції , яку вона не наважувалася назвати «надією»

Сара мовчки простягнула руку до записки.

— “Кожна квітка в цьому букеті символізує те, як сильно я шкодую. Якщо ти дозволиш, я доведу, що можу бути іншим. Джейсон.”

— Гм… — протягнула Сара, уважно дивлячись на Кейт. 
— Якщо це гра — то він дуже старається. А якщо ні… тоді ти йому справді небайдужа. Просто подумай.

Кейт лише зітхнула. Із трьома букетами в кімнаті, вона почувалася ще більш розгубленою.

Поки Кейт отримувала черговий букет від Джейсона, сам він разом із Найлом вирушив на кухню в пошуках сніданку. На кухні панувала затишна атмосфера, аромат свіжозвареної кави та випічки, яку приготувала хатня робітниця -  місіс Лу. 
“Спокійно й тепло, як у дитинстві в бабусі,” — подумав Джейсон і гірко посміхнувся.

— Як голова після нічної “квіткової атаки”? — хмикнув Найл.

— Як мудак із квітами, — буркнув Джейсон, п’ючи каву.

— Але мудак із добрим смаком.

— Думаєш, вона хоч прочитає листівки?

— Думаю, вона принаймні не викине букети одразу. А це вже щось.

До кухні зайшла місіс Бертон Вона виглядала стривоженою, притискаючи телефон до вуха. 
— Ні, ні, ні, Рональде, візьми ту бісову слухавку … — пробурмотіла вона сама до себе, але, побачивши хлопців, відразу оживилася. 
— О, Джейсон, як добре, що ти тут! — радісно привіталася вона й підійшла ближче. — Мені потрібна твоя допомога. 
— Добрий ранок, місіс Бертон, — привітно відповів Джейсон, поклавши чашку кави на стіл. — Що сталося? 
— Скажи, ти вчора відвозив офіціанток після вечірки. Можеш пригадати адресу або хоча б щось про них? — запитала вона, вочевидь, сподіваючись на позитивну відповідь. — Я не можу додзвонитися до Рональда, а треба розрахуватися з дівчатами. Обіцяла їм виплатити сьогодні зарплату. 
— Ох, мамо, яка ти в мене відповідальна, — усміхнувся Найл, злегка похитавши головою. — Все має бути вчасно, все як обіцяла. 
— Ну звісно, — підтвердила місіс Бертон. — Можливо, дівчата вже чекають на ці гроші. А Рональд… він такий слизький тип. Боюся, що не всі гроші їм передасть. 
— Так, я пам’ятаю адресу, — відповів Джейсон після короткої паузи. 
— Тільки одну? — уточнила вона, поглядаючи на нього з легким занепокоєнням. 

— Так,  вони подруги, залишилися ночувати одна в одної. 
— Це чудово! — Тоді, хлопці, зробіть добру справу. Занесіть їм, будь ласка.

Джейсон навіть не намагався приховати легкий вогник у погляді. Найл помітив це.