Глава 11 «Флористичний імпульс»

Джейсон не поїхав додому. Замість цього повернувся до маєтку Найла. Вже на під’їзді побачив машину друга — отже, той встиг повернутись раніше. Світло лилося з вікон кухні, і Джейсон без зайвих роздумів попрямував туди.

Зайшовши всередину, він застав Найла за барною стійкою — той саме відкривав пляшку шампанського.

— Не дали допити на вечірці? — хмикнув Джейсон, кидаючи пальто на спинку стільця.

— Ми ж там ледь по ковтку для пристойності зробили, — Найл пирснув. — Треба ж було виглядати гламурно, а не п’яно. А от зараз — саме час надолужити. Тобі налити?

– Давай. Джейсон сів навпроти. — До речі, ти не проти, якщо залишусь у тебе? Сьогодні якось… не хочеться додому.
— Звісно, залишайся. — Найл дістав ще один келих і наповнив його для друга. — Як прокаталися? Вдалося поговорити з нею? 
— Їхали в тиші, — з усмішкою згадав Джейсон. — Але концерт я отримав ще той, коли вони побачили, що саме я везтиму їх додому. 
— О, боюся уявити! — Найл засміявся. 
— А от поговорити нормально не вийшло. Але принаймні тепер я знаю, де вона живе, — Джейсон трохи хитро усміхнувся. 
 — Ого, схоже, ця дівчина справді пустила коріння в твоїй голові.

— Сам не розумію, що відбувається, — зізнався Джейсон, хитаючи головою. — Може, ця її відстороненість — отой виклик, на який моє его просто не може не зреагувати. А може, щось більше. Не знаю. — Він ковтнув. — Що там по справам? Батько задоволений вечіркою?

— Та виглядав задоволеним. Каже, кілька важливих людей — уже майже на гачку. — Найл дістав віскі. — Але якщо вже ми перейшли від дівчат до бізнесу — то настав час по-справжньому розслабитись.

— Повністю згоден, — посміхнувся Джейсон, забираючи свій келих.

   Віскі текло легко, розв’язуючи язики й м’язи. З кожною чаркою сміх ставав гучнішим, а спогади — плутанішими. Хлопці  згадували старі пригоди, обговорювали справи — законні й не зовсім — і, звісно, знову поверталися до теми Кейт.

— От скажи мені чесно, — Найл хитро прищурився. — Ти коли востаннє замовляв комусь квіти?

— Ніколи, — чесно відповів Джейсон і почав ржати. — Тобто, може, мама колись отримувала, але це точно не я сам робив!

— Ага. А тепер сидиш тут, намагаєшся згадати, яка з квіток символізує вибачення, а яка — щире каяття. — Найл зі сміхом підлив йому ще. — Брат, тебе хтось підмінив?

Джейсон сперся ліктем на стіл, прикрив очі.

— А як інакше, Найле? Вона дивилась на мене так… наче я — страх у людській подобі. Це… вбиває, чувак.

— Слухай, я не проти романтики, але, може, не варто зразу влаштовувати флористичне бомбардування? — Найл скептично скривився. — Вона може це сприйняти не так, як ти задумав.

— Я просто… не хочу, щоб усе закінчилося на такій ноті. — Джейсон подивився в телефон. — Дай-но мені інтернет. Замовлю щось нормальне.

— От і почалось… — Найл підсунув йому планшет. — Тільки якщо завтра прокинешся й скажеш, що це була помилка — я нагадаю, хто розливав віскі.

Він замовив троянди — рожеві, символ делікатності. Потім орхідеї — вишукані, ніби натяк на щось глибше. І наостанок — лілії. Білий колір, чесність намірів.

Пальці тремтіли, коли він вводив адресу.

— Може, ще листівку? — Найл заглянув через плече. — Напиши щось типу: “Пробач, що був мудаком. Я краще в реальному житті, ніж на вечірках”.

— Дотепно, — хмикнув Джейсон, друкуючи щось стриманіше.

Але коли останній запит було відправлено, він відкинувся на диван і тихо прошепотів:

— Бляха. Я справді це зробив.

— Ти щойно став головним героєм ромкому, — сухо прокоментував Найл. — Хоча… я б на місці Кейт ще подумав. Після вчорашнього — квіти можуть і не допомогти.

— І я про це думаю, — хрипло відповів Джейсон. — Але принаймні тепер… я не мовчатиму. Я спробував.

Найл уже хотів щось відповісти, але натомість тільки простягнув другові ще одну чарку:

— За твої шанси, Ромео.

Наступного ранку Джейсон прокинувся з розбитою головою, сухим горлом і враженням, що його вночі переїхав емоційний каток. Сонце безжально світило в обличчя, мозок відмовлявся функціонувати. На тумбочці блимав екран телефону — 11:30.

 Він потягнувся до нього, й першою його зустріла трійка: три повідомлення про підтверджені доставки.

— Чорт… — пробурмотів Джейсон, прикривши обличчя подушкою. Пам’ять повільно поверталась, як сторінки нетверезого щоденника. Букети. Листівки. Власні тиради про “почати з початку”. Він розгорнув замовлення — троянди, орхідеї, лілії.

— Ну і що ти вчора влаштував, Джейсоне? — пробурмотів він сам до себе, кидаючи телефон на ліжко. Щось між розпачем і сміхом застигло на його обличчі. Він зовсім не був упевнений, що це гарна ідея, але відчуття, що втрачає щось важливе, не давало йому спокою. 

Прокинувшись остаточно, він усвідомив, що квіти вже мають бути на шляху до Кейт, і тепер залишалося тільки сподіватися, що вона сприйме цей жест не як чергову гру, а як вибачення, яке він намагався донести. 

— На скільки відсотків ця ідея була хороша, побачимо… — зітхнув Джейсон, підводячись із ліжка. Зненацька у дверях з’явився Найл із двома чашками кави й багатозначним виразом обличчя.

— О, зомбі прокинувся. Як настрій у новоспеченого флориста?

— Не добивай… — простогнав Джейсон, приймаючи чашку.

— Ну, скажи хоч, що хочеш додати до “букета” ще й шоколадку? — Найл не вгамовувався. — Або серенаду? Я можу акомпанувати.

— Тільки якщо вона не викине квіти з балкону, — пробурмотів Джейсон.

— А от це вже буде видовищно, — розсміявся Найл.

— Знаєш, я не шкодую. Може, це не така вже й погана ідея. Хоча… — на мить він задумався. — А ти впевнений, що я замовив листівки разом із квітами? Бо якщо вони просто так приїдуть, вона й не зрозуміє, що то від мене Найл усміхнувся, ще ширше ніби знав щось, чого Джейсон не пам’ятав. 
— Так, замовляв, друже, — підтвердив він. — І, якщо я не помиляюся, всі з дуже щирими вибаченнями. 
— Добре, тоді триматимемо кулаки, щоб це спрацювало, — сказав Джейсон, розслаблено відкинувшись на спинку стільця. — Дякую, що підтримуєш мене, друже. 

— Завжди радий допомогти, — посміхнувся Найл. —Тепер залишилося тільки чекати, як вона відреагує на твій сюрприз. І, між іншим, хочу бачити твоє обличчя, коли вона відправить тобі відповідь. 

— О, я вже цього боюся, — Джейсон усміхнувся, але в його очах промайнуло щось на кшталт надії.