Глава 10 «Тепло крізь недовіру»

Їхали у глухій мовчанці, поки не дісталися до її будинку.

Кейт спробувала розбудити Сару, але та вперто не реагувала на жодні зусилля.

Джейсон усміхнувся, спостерігаючи за безуспішними спробами Кейт.

— Давай, я її віднесу, — запропонував він.

Хлопець відкрив двері машини, обережно взяв Сару на руки.

Кейт заметушилася: — Будь обережний з нею!

— Все буде добре, не хвилюйся, — відповів Джейсон, помітивши тінь тривоги в її очах.

«Ну от, знову», — подумав він. І додав:

— Я нічого не заподію ні тобі, ні твоїй подрузі. Просто донесу її до кімнати. Обіцяю.

Кейт кивнула і пішла відкривати двері під’їзду, потім викликала ліфт.

Піднявшись на шостий поверх, вони пройшли до квартири. Джейсон зупинився, поки Кейт відкривала двері. Зайшовши всередину, дівчина увімкнула світло й коротко вказала:

— Ліворуч, по сходинках. Другі двері.

Поки Джейсон заносив Сару, Кейт роззулася, скинула пальто й рушила на кухню по воду.

Невдовзі він повернувся, швидко окинув поглядом вітальню-лофт. Просторо, лаконічно, з трьома вікнами під жалюзі.

Він не побачив Кейт, але почув звук води й попрямував туди.

— Ти чого тут? Тобі щось потрібно? — різко запитала вона, здригнувшись.

— Та ні, просто хотів відзвітувати. Багаж доставлено — і навіть без шкоди для її сну, — усміхнувся, намагаючись розрядити атмосферу.

Кейт ледь усміхнулася:— Дякую. Тепер можеш іти.

Він розгублено завмер, вже майже дійшов до дверей, коли зупинився: — Кейт… послухай…

Він зробив один крок до неї. І цього виявилося достатньо.

В її пам’яті промайнув уривок із минулого — той самий кут, кухня, крок чоловіка, притиснуте до стіни тіло…

Все стало занадто схожим. І тіло зреагувало раніше, ніж розум. Вона рвучко відступила, натиснувшись спиною на холодильник.

— Не підходь до мене! — вигукнула. Її голос тремтів, у ньому — паніка.

Джейсон одразу зупинився. Побачив, як її руки стиснулися в кулаки, а плечі зіщулилися в інстинктивному захисті.

— Я не хочу тебе лякати… — тихо сказав він, сам трохи злякавшись того, що побачив.

— Тоді не підходь, — кинула холодно. — Їдь додому. Вже пізно.

— Я не можу, — зітхнув. — Просто не можу піти, знаючи, що налякав тебе. Пробач. Будь ласка.

Її погляд залишався гострим, мов лезо. Але тепер у ньому щось змінилося.

— Так, я мудак, — гірко усміхнувся Джейсон. — Але коли вперше подивився в твої очі — в мені щось зламалося.

Я поводився як ідіот, бо ти зачепила мене своєю байдужістю. А коли побачив у твоїх очах страх… зрозумів, що не хочу бути його причиною. Я хотів би бути тим, хто дарує тобі спокій. Безпеку. Пробач.

Кейт відвела погляд, дихання стало частішим. Але не через його слова — через те, як тіло досі пам’ятало жах, і як це дивно поєднувалося з тим, що вона більше не боялася його до кінця. Її плече тремтіло, руки ніби заніміли.

А потім її очі знову стали крижаними.

— Ти просто змінив тактику, так? — зірвалася вона. — Побачив, що “сексуальний поганець” не працює — вирішив зіграти на щирості? Тобі так важливо виграти цю чортову гру?

— Ні! Ні, це не гра! — вирвалося в нього.

— Іди додому, Джейсоне.

— Я не можу. Моя совість…

— Совість? О, як мило. І я тобі допоможу: я пробачила. Ти щасливий?

— Ти знущаєшся…

— Іди, — твердо сказала вона. — Ми все одно більше не побачимось.

Він знову завмер. І, замість того щоб піти — повільно наблизився.

Його очі були м’якими. Він ніби спитав поглядом дозвіл.Вона не рушила з місця.

Джейсон підніс руку, і тильною стороною пальців ледь торкнувся її щоки.

Цей дотик — мов подих. Майже нічого. Але він залишив слід. Її тіло скам’яніло, але він торкнувся так обережно, що вона не встигла відреагувати.

— Ми це ще побачимо, Кейтлін, — прошепотів на її вухо.

І перш ніж вона встигла щось сказати — відійшов. Зник за дверима. Залишив по собі лише тепло.

Двері зачинилися за ним із глухим стуком. Він зупинився в темному коридорі й довго не рухався. Усередині все пекло. Її очі… Її слова… Її тіло, що стискалося, коли він наближався…

«Я страшний для неї?» Це гриміло в голові, наче дзвін.

Його могли боятись суперники. Але щоб жінки — ще й отак, до паніки? Ніколи.

Він пригадав, як вона вперлася в холодильник, як зіщулилася — і в серці щось рвонулося. Це був не гнів. Це була провина. 

Він спустився донизу повільно. В голові вирували думки.

Вона не така, як усі. Вона ховає всередині біль. І страх. А я… Я тільки його поглибив.
Він сів у машину й завмер, не заводячи двигуна. Дивився в ніч. Нічого не бачив.

«Я мушу дізнатися, чому вона така. Я мушу зрозуміти її. Бо хочу більше. Не гру. Не спір. Її. Справжню. Зі страхами й кригою. Я хочу бути тим, кому вона довіриться… Не завтра. Не одразу. Але я дочекаюсь. Бо вперше в житті я відчуваю не лише пристрасть. А щось глибше. Чисте. І це — про неї».

Він натиснув на старт.

«Ми ще зустрінемось, Кейт. Ти не позбудешся мене так легко».

Кейт стояла, все ще притиснута до холодильника. Її груди піднімались і опускались, вухо пульсувало — саме те, куди він прошепотів.

Усе в ній кричало: це гра! маніпуляція! захистися!

Але її тіло не зрушило з місця.

«Чому я не відійшла? Чому не зупинила його?» — питала себе.

Завжди, раніше, вона реагувала на дотик, як на загрозу.

Цього разу — ні.І саме це лякало її найбільше.

Вона обхопила себе руками, пройшлася до кімнати, глянула на Сару. Та мирно спала.

Кейт перевдяглася, не вмикаючи світла, й лягла в ліжко, притиснувши коліна до грудей.

— Це була остання зустріч, — прошепотіла сама собі.

Але десь під шкірою, на щоках, у пам’яті — ще жило тепло його дотику.

А в душі — щось таке, чого вона боялася більше за все.