Глава 9 « Тиша на двох»

Вона відчинила передні дверцята, сіла й привіталася з водієм. Та щойно подивилася на нього — її обличчя сповнилося жахом.

— Ти?! — закричала Кейт, відсахнувшись, наче побачила привида. — Що, чорт забирай, ти тут робиш?!

На місці водія сидів Джейсон. Він, здавалося, зовсім не здивувався її реакції — лише злегка посміхнувся, не випускаючи керма.

— Це що, якийсь жарт?! — втрутилася Сара, нахилившись уперед із заднього сидіння. — Як ти взагалі сюди потрапив? Ти ж мав сьогодні розважати себе, а не нас!
— О, яка тепла зустріч, — промовив він спокійно. — Мене попросили вас підвезти.

— Ну звісно ж, — не вгавала Сара. — Ти, мабуть, тільки цього й чекав, щоб дівчат поночі катати! Не так уже й багато варіантів, так?

— Дівчата, заспокойтеся, — Джейсон намагався говорити м’яко. — Я тут за проханням мами Найла. А їй я не можу відмовити. Всі інші водії зайняті, тож довелося самому.

— Таке тобі, мабуть, дуже подобається, еге ж? — процідила крізь зуби Кейт, стискаючи ручку дверцят.

— Ой, та припиніть, — кинув Джейсон. — Я просто хочу безпечно довезти вас додому.

— А тепер ти добренький хлопчик, так? — з сарказмом кинула Сара. — Ще скажи, що робиш це від чистого серця!

Він зітхнув і закотив очі.

— Я не поїду з тобою нікуди, — різко кинула Кейт, намагаючись відчинити двері. Але ті були замкнені. — Що ти робиш?! Відкрий двері! Випусти нас — я викличу таксі!

— Тільки спробуй, — огризнувся він, але одразу стримався, знову понизивши голос. — Послухай, це передмістя. Таксі — ризиковано. Ви ж не знаєте, на кого натрапите в цій глушині.

— Ну звісно, ти ж герой ночі, — буркнула Сара.

— А на тебе натрапити в глушині — дуже безпечно?! — не вгамовувалась Кейт. — Тобі, мабуть, радість бачити, як я тут б’юся в істериці!

— Ти справді вважаєш, що я отримую задоволення від цього? Я лише намагаюся допомогти.

Він обернувся до неї. Їхні погляди зійшлися. І все навколо ніби зникло: двигун, шепіт, дорога — залишилися тільки вони. Її очі, повні страху, пронизали його наскрізь. Саме він був причиною тієї тривоги.

Він простягнув руку — повільно, обережно. Його дотик був ледь відчутний, як подих. Кейт здригнулась, але не відсахнулася.

— Послухай… — його голос став тихим. — Я знаю, що ти мене зневажаєш. Можливо, боїшся. І все це — моя провина. Але я обіцяю: з вами нічого не станеться. Ви в безпеці. Я просто хочу вас довезти. Без жартів. Без ігор.

Вона мовчала, дивлячись на нього з настороженістю, але вже без криги. Її очі більше говорили про біль, ніж про страх.

— Я не заслуговую на довіру, — додав він. — Але, будь ласка… дозволь мені цей шанс. Я не хочу, щоб ти боялась. Ні мене, ні будь-кого.

Кейт зітхнула. Напруга в її плечах дещо спала.

Сара на задньому сидінні перевела погляд з подруги на Джейсона. Її очі звузилися — перше бажання було знову огризнутися, але щось зупинило її. Це був не той Джейсон, що раніше жартував з Найлом. І Кейт теж була не такою, як десять хвилин тому.

— Кейт, прошу… — втомлено пробурмотіла Сара, заплющивши очі. — Поїхали вже. Я не відчуваю ніг. Камалія точно вже панікує, що ми досі тут.

Кейт ще трохи вагалася, але зрештою кивнула. Джейсон побачив цей знак — і опустив руку.

— Гаразд, — нарешті відповіла вона. — Але якщо хоч щось…

— Я не чіпатиму вас, — тихо сказав він. — Просто довезу додому. Безпечно. 
Настала  тиша. Машина рушила. Напруга залишилася в повітрі.

— Кейт… — повторив він її ім’я, тихо, майже смакуючи. Воно злетіло з його вуст зовсім інакше, без гри. Тепло.

— Гарне ім’я,
Кейт мовчала, але не відвернулася. В її очах ще жевріла обережність — зате вже без нападу.

— Воно запам’ятовується, — додав Джейсон і м’яко всміхнувся.

— Кетрін, із грецької — «чиста», так? — обережно припустив він.

Кейт зиркнула на нього здивовано, не приховуючи виразу: «І звідки ти взявся з такими знаннями?» Вона мовчки відвернулась до вікна.

— Просто цікаво, — буркнув він, стишуючи голос. — У кожного імені своя історія.

Машина завмерла в тиші. І раптом Кейт, ніби сама не вірячи, що говорить, прошепотіла:

— Насправді повне ім’я — Кейтлін. Те саме, що й Кетрін, тільки ірландського походження. Батьки казали, що воно ніжніше. І більше мені личитиме .

Вона не дивилася на нього. Говорила просто в простір.

Джейсон не відповів одразу. Його обличчя освітило щось нове — м’яке, щире.

— Тобі воно справді личить , — тихо сказав він. — Кейтлін…

Він вимовив це так, ніби зберігав ім’я в пам’яті.

Кейт не відповіла. Але її пальці мимоволі стиснулися в кулак — ніби вона сама не очікувала, що дозволить собі таку відвертість.  Її думки металися. Вона не розуміла, що щойно відбулося. Як він посмів торкнутися її? Чому вона це дозволила?

І чому це не здавалося таким страшним, як раніше?

В її грудях калатало серце. Вона все ще не довіряла йому — і водночас… не відштовхнула.

Її вир думок перервав голос Джейсона:

— Гей… ми вже виїхали з передмістя. Можеш сказати, куди вас везти?

Кейт поглянула на Сару, яка солодко спала на задньому сидінні, й ледь усміхнулась. Потім відвела очі до вікна, вдихнула глибше й відповіла:

— Дев’яносто п’ята, Морган-авеню… Бруклін.

Вимовляючи, вона ніби ще не вірить, що дозволила цьому чоловікові знати її адресу. Але було вже пізно повертати назад. Машина впевнено рушила вперед, у темряву нічного міста, залишаючи позаду вечірку, в якій усе тільки починалося.