Глава 7 «За межею»

Кейт стояла за барною стійкою, коли до неї підійшла господиня вечора, пані Бертон.

— Мила, мені дуже потрібна твоя допомога, — почала вона лагідним, але наполегливим тоном. — Один із гостей відчув себе зле. Не могла б ти віднести йому води та ліків? Це на другому поверсі, в кімнаті біля бібліотеки.

Кейт хотіла відмовитися — тривога спалахнула всередині. Їй зовсім не хотілося залишати людне місце.

— Можливо, Сара впорається з цим краще? — запропонувала вона, шукаючи хоч якийсь привід.

— Сарі я вже доручила інше завдання на кухні, — м’яко посміхнулася пані Бертон. — Не хвилюйся, дорогенька, ти не заблукаєш. Це простіше, ніж здається.

— Звісно, пані Бертон, — неохоче відповіла Кейт, узяла піднос із водою та ліками й рушила до сходів.

Вона підіймалася нагору, намагаючись заспокоїти себе. «Це, мабуть, просто моя уява,» — подумала Кейт, відкидаючи тривожні думки.

Дійшовши до кімнати, вона обережно відчинила двері. Всередині панувала темрява. Кейт ступила кілька кроків уперед:

— Агов, тут хтось є? Кому потрібна була допомога? — гукнула вона. У відповідь — лише тиша.

Раптом двері за нею грюкнули. Вона різко обернулася, серце закалатало. У темряві з’явилась нечітка фігура — і за мить кімнату залило світло. Перед нею стояв Джейсон із тією ж самовпевненою усмішкою, що вже викликала в неї лють.

— Ви?! — вигукнула вона, гнів і паніка піднялись хвилею.

— Спокійно, я просто хочу поговорити, — Джейсон підняв руки, ніби здаючись. — Ми почали не з того. Дай мені шанс виправитися.

— Це ваше поняття “виправитися”? Замкнути мене в кімнаті?! — кинула Кейт.

Він зробив крок, але вона відступила. Її погляд був гострим, рішучим. Його захоплювала її сміливість. Але коли в її очах майнув страх, він зупинився — не бажаючи налякати сильніше.

— Я просто хочу тебе зрозуміти. Ти не така, як інші. Щось у тобі мене притягує, — сказав він м’якше. — Дай мені можливість показати, що я не той, за кого ти мене вважаєш.

— О, я чудово знаю, що вас “притягує”, — відрізала вона. — Ви всі вмієте гарно говорити, коли це вам вигідно.

Його вдарив її холодний тон — і замість того, щоб зупинитись, це лише розпалило азарт. Він відчував: ця дівчина — не така, як інші.

— Ти не поспішаєш. Хіба тобі не дали завдання допомогти гостю? Мені дуже зле… Може, мені потрібне штучне дихання? — він посміхнувся зухвало.

— Зараз як зроблю вам таке “дихання”, що вже нічого не захочеться! — вигукнула вона, замахнувшись.

Його серце вистрілило адреналіном. Джейсон перехопив її руку, обережно розвернув і притиснув до себе спиною. Її дихання почастішало, тіло напружилось.

— Мені подобається твій запал, — прошепотів він їй на вухо. — Ти така непередбачувана…

— Відпусти! — вирвалось у Кейт. Вона боролась, але він не відступав.

— Може, ти просто боїшся мене? — його голос був тепер нижчий, з ледь помітною насмішкою. — Я готовий закластися, що ти не така холодна, як вдаєш.

— Можете закладатися скільки завгодно, — кинула вона з вогнем у голосі. — Ви це любите, правда? Грати на все, аби досягти свого.

Його усмішка згасла. Її слова зачепили. Неначе вона знала щось, чого він не розумів. Він трохи розгубився — але замість того, щоб запитати, знову спробував знизити напругу:

— Може, досить цієї формальності? Хоча б без “ви”?

Послабивши хватку, він сподівався наблизитися — але Кейт різко вирвалась, обернулась і вгризлась поглядом: — Я не потребую твоєї фамільярності. І я тебе не боюся! Що тобі потрібно?

Її слова звучали чітко, майже відточено. І тоді — вибух:

— А хоча чому я взагалі питаю?! Давай, бери те, за чим прийшов! Ти ж не звик програвати, так? Програти перед другом — це ж гірше смерті, правда? Ну що ж, не соромся! Я ж тут перед тобою — бери, якщо смієш!

Це вдарило, мов грім. Джейсон завмер. Перед ним стояла не просто дівчина — а жива буря. Його бажання поступилося страху, що він зайшов надто далеко.

Кейт скористалася його розгубленістю, різко розвернулась і вибігла з кімнати. Вона стрімко спустилась вниз, ледве стримуючи сльози. А він так і залишився стояти на місці — вражений, приголомшений, але… захоплений.У ньому щось змінилось.І  вперше за довгий час він не знав, що робити далі.

Кейт заховалась у ванній. Її серце билося шалено, руки тремтіли. Вона глибоко дихала, намагаючись повернути спокій. Погляд у дзеркало — розтріпане волосся, палаючі очі… але страху більше не було.

Вона ледь усміхнулась: — Так тримати, дівчинко, — прошепотіла. — Ти молодець. Дала йому відсіч. Ніхто більше тебе не принизить.

Це була маленька перемога. Така важлива саме тепер.

Кейт повернулась до зали. Хлопця ніде не було, і це принесло полегшення. На годиннику — пів на дванадцяту. Вона зітхнула: «А чи не пора вже цим гостям розходитися?»

Камалія з’явилась поруч із нею, стримано усміхаючись. 
— Кейт, як усе пройшло? — запитала тихо, не привертаючи уваги.

— Усе добре, — відповіла вона коротко. — Гостю краще. Каже, трохи перебрав.

— Чудово. Слухай, вечірка майже закінчилась. За кілька хвилин можна прибирати. І не хвилюйся — я домовилась із водіями. Тебе вас відвезуть додому.

— Дякую, місіс Бертон, — тихо промовила Кейт.

Вона залишилася на мить, вдихаючи повітря. Все ще гуло в голові, але вона стояла рівно. І це було головне.