Глава 5 « Ігнор — найсильніша приманка»

Джейсон

Я відчув несподівану хвилю інтересу — і навіть легке хвилювання, що було нетипово для мене. Зазвичай я впевнений у власній чарівності, але ця дівчина змусила мене засумніватися. І це дратувало. Саме тому я охоче погодився на парі з Найлом.

Я спостерігав за нею, чекаючи, коли вона нарешті відчує мій погляд. Що, справді не помічає мене? Це злить ще більше.

Коли вона зупинилася біля бармена, я вперше за вечір побачив її усмішку — теплу, трохи грайливу. Усмішка їй пасувала, робила її менш холодною і… здавалося, це може змінити правила гри.

П’ять хвилин — і вона моя, — подумав я, відчуваючи, як інтерес перетворюється на азарт. Сьогодні вона точно буде зі мною на другому поверсі.

— Готуйся, Найле. Сьогодні ти програєш, — підморгнув я другу, а всередині мене вже горів запал мисливця.

Я не міг відвести очей. Її усмішка розпалювала цікавість. А потім… її напарниця щось прошепотіла їй на вухо — і за мить я відчув на собі її погляд.Нарешті.

Світло-зелені очі з ледь помітним карим відтінком вп’ялися в мої. Мене ніби струмом пробило. Наш зоровий контакт тривав довше, ніж я очікував. Я вже бачив себе переможцем — коли помітив, як її щоки залилися рум’янцем.

Вже починається, — подумав я.

Але не встиг насолодитися цим моментом, як усе змінилося.

Її погляд різко став холодним. Відстороненим. Зухвалим. Вона дивилася просто в очі — немов кидала виклик. І в той момент я зрозумів: я прорахувався. Вона ніби говорила без слів: “Ти для мене — ніщо.”

Потім вона рішуче відвернулася — наче мене взагалі не існувало.

У грудях піднялася хвиля роздратування, змішана з чимось, що я не звик відчувати — несподіваною поразкою.

Але це лише розпалило азарт.

Подивимось, як довго ти протримаєш цю маску байдужості.

Я впевнений: вона вирішила, що зачепила моє его, і що я одразу здамся. Але вона помилилася. Це більше не просто гра. Це стало викликом. Особистим.

— Кажу тобі, Найле, ця новенька — цікава штучка, — кинув я з ледачою посмішкою. Голос був спокійний, майже байдужий, але слова — як удар.

— Побачиш, я дотисну її до кінця вечора.

Найл хмикнув, посміхаючись, але в очах спалахнув інтерес. Він знав мене достатньо добре, щоб зрозуміти: якщо я так кажу — гра тільки починається.