Глава 4 «Погляди з обох боків»

Годинник показував 21:00, і атмосфера вечірки змінювалася на більш розслаблену. Гості, які спершу трималися офіційно, тепер спілкувалися вільніше — то знайомлячись, то вітаючись із уже знайомими. Дівчата почувалися комфортніше, адже до них ставилися приязно, хоча зовнішній вигляд гостей і натякав на певну суворість. Кейт, трохи заспокоївшись, навіть зловила себе на думці, що даремно хвилювалася через можливі неприємності.

Джейсон

Ми з Найлом сиділи на дивані в кінці одного з залів, спостерігаючи за людьми. Я відчував легке роздратування — такі вечірки мене мало цікавили, але з поваги до матері друга я все ж прийшов. Ми жартували, сміялися, обмінювалися дотепами про “прекрасне товариство”, допоки Найл не перевів тему на офіціанток.

— Ну що, Джей, як тобі новенькі? Вибрав когось? — блондин усміхнувся, озираючись. — Доволі симпатичні. Давно тут не було таких “вишеньок” серед персоналу.

— О, Найле, вони не просто симпатичні, — відповів я, киваючи в бік однієї з дівчат.

— Та, що з темним волоссям? — перепитав він. — Бачив? Така… прямо… — я зробив паузу й усміхнувся. — Горда, незворушна. Хоча блондиночка теж нічого і, здається, не проти трохи повеселитися. Дай вгадаю — ти вже піднімав би її на другий поверх?

Найл засміявся, хитаючи головою:

— Може, й не тільки на другий… Як думаєш, з ким із них було б цікавіше?

— Брюнетка, — відповів я. — Вона така… її важко буде підкорити. Це навіть збуджує. Зазвичай не доводиться докладати зусиль.

— Але їй, здається, на тебе байдуже. Вона навіть не глянула в твій бік, — підколов Найл.

Я прищурився, напівжартома, напівсерйозно:

— Побачимо. Вона ще не бачила мого найкращого боку. П’ять хвилин — і вона не зможе від мене відірватися.

— П’ять хвилин? Та їй усі десять треба, щоб хоча б зацікавитися, — підморгнув Найл. — Ти поглянь, як вона працює — ніби все, що їй потрібно, уже в руках.

Я всміхнувся:

— Знаєш, цікаво, що в неї всередині. За цією холодною маскою, можливо, ховається вулкан. І як тільки він прорветься…

— Що ж, ставлю тобі випивку, якщо вона взагалі тебе помітить, — кинув Найл.

— Не просто помітить, — відповів я, піднімаючи келих. — Вона ще сама підніметься до мене нагору. Спостерігай і вчися, як це робиться.

Кейт

Вона впевнено пройшла залом із тацею коктейлів, щойно доставлених новим гостям. Вона вже адаптувалася до темпу вечора, як раптом почула голоси, що лунали зовсім поруч. Повернувши голову, Кейт побачила двох молодих чоловіків на дивані в кутку — невимушених, із келихами в руках. Її погляд затримався на них лише на мить, але враз її зупинило щось у їхніх словах. Її ноги самі стали наче вкопані.

Слова хлопців були надто гучні, щоб не почути. І надто виразні, щоб не зрозуміти. Вони говорили про неї. І про Сару. Її серце пришвидшилося, і вона сховалася за одну з колон. Вони продовжували бесіду, не підозрюючи, що вона зовсім поруч.

Кейт відчула, як щоки спалахнули. Вона стискала тацю так сильно, що пальці побіліли. Спершу подумала, що помилилася, але ні — жарти були надто самовпевнені, надто зухвалі. Вона не була “здобиччю”, і вже точно не з тих, на кого роблять ставки. “У горлі пересохло. Вона стрималася, хоча дуже хотіла вилити напій тому зухвалому брюнету прямо на голову.”

Зробивши глибокий вдих, вона вирівнялась і повернулась до роботи. Усередині все вирувало. Особливо в голові луною звучала фраза:

“П’ять хвилин — і вона не зможе від мене відірватися.”

Зібравши волю, вона навмисне ігнорувала його погляди. Кожен її рух був точним і впевненим, ніби вона цим мовчки демонструвала:

“Я — не для тебе. Я — не твоя здобич.”

Втомлена, Кейт підійшла до барної стійки. Майк одразу усміхнувся:

— Як ти тримаєшся? Часто буваєш на таких заходах?

— Ні, ми з Сарою працюємо в кафе, а тут лише підробіток, — відповіла Кейт, ковтнувши води. — Але, якщо чесно, думала, що буде важче.

— Та ти молодець! Не кожен би так витримав. Ну, як тобі тусовка?

— Спочатку не дуже, але, здається, вже освоїлася, — усміхнулась вона.

Не встигла допити воду, як Сара з порожньою тацею вигулькнула біля них:

— Майк, друже, коктейлів — як для армії! — жартувала вона, підморгуючи.

А тоді, хитро примружившись:

— До речі, Кейт, тобі вже хтось тут сподобався?

Кейт зробила все, щоб приховати роздратування:

— Ні. Я сюди працювати прийшла, а не знайомитись, — відповіла холодно.

— А ось ти, здається, комусь приглянулася… — прошепотіла Сара з усмішкою.

Кейт злегка почервоніла, і хоч намагалася не дивитись, погляд сам ковзнув у бік знайомої пари. Тепер вона чітко побачила їхні обличчя:

блондин із блакитними очима — стриманий, впевнений, у класичному костюмі. І другий — темне волосся, смарагдові очі, зухвала усмішка.

Його погляд був настільки прямим, що на мить вибив її з рівноваги.

Сара, стримуючи сміх, шепнула:

— Він тебе просто пожирає очима.

Кейт глибоко вдихнула, зібралася з думками й гордо зустріла його погляд. Потім, з холодним спокоєм, відвернулась і сказала Сарі:

— Та ну, тобі здалося.

— О, я знаю, що не здалося. Той із зеленими очима тебе точно запримітив.

— Мене не цікавить жоден із них, — відрізала Кейт. — Подай коктейлі, будь ласка. Треба повернутись до гостей.

Майк, мовчки кивнув, готуючи напої.

— І взагалі, ніхто  мене не цікавить. Це мені не потрібно, — додала вона і, взявши тацю, рішуче пішла в натовп, залишивши Сару, яка лише підняла брови й дивилася їй услід.