Глава 1 «Запрошення у ніч»

У маленькому кафе на розі завжди пахло свіжою випічкою й запашною кавою. На світанку, коли більшість міста ще дрімала, дівчина з кучерявим волоссям кольору каштану вже крокувала вздовж прилавка, розставляючи горнятка й витираючи залишки вчорашнього дня. Вона любила ці тихі ранки — момент, коли сонячне світло тільки-но починало проникати крізь вікна, створюючи затишну теплоту.

Її звали Кейт. Це кафе було її маленьким світом. Щоденні зустрічі з постійними клієнтами, тихі розмови з подругою, нескінченний аромат кави — все це стало рутиною, яку вона цінувала. Їй подобався спокійний ритм життя, навіть якщо інколи здавалося, що кожен день схожий на попередній.

Життя поза межами кафе не надто турбувало її. Брат, хоч і жив із нею під одним дахом, часто зникав у відрядженнях, і від того квартира здавалася порожньою. Але самотність не лякала Кейт — навпаки, давала простір для тиші й спокою.

Ранок у кафе ішов у звичному ритмі: шеф-кухар кипів за плитою, Алекс наводив лад за баром, а Кейт із Сарою обслуговували перших ранкових клієнтів. Запах свіжозмеленої кави й теплих булочок створював затишну атмосферу, до якої вони вже звикли.

Зненацька двері до кабінету власника кафе, містера Рональда, відчинилися, і він жестом покликав Кейт і Сару підійти.

— Дівчата, є до вас пропозиція, — почав він, коли вони сіли перед його столом. — У мене на вихідних замовлення — закрита вечірка. Їм потрібні десерти й… кілька офіціанток для подачі.

Кейт усміхнулася, зрадівши, що колеги отримають нову можливість:

— О, це чудово! Думаю, Алекс теж буде радий. А як же шеф-кухар? Класно, що ми всі зможемо підзаробити, правда?

Містер Рональд коротко засміявся й похитав головою:

— Насправді, замовник захотів тільки нашу випічку і… двох офіціанток. Бармен у них уже є — кажуть, дуже крутий спеціаліст, привезений спеціально для заходу. Тож із нашої команди потрібні тільки ви.

Обличчя Кейт трохи згасло. Її охопили сумніви. Залишити Алекса й шефа осторонь здавалося несправедливим, і ця «закрита вечірка» вже не здавалася такою привабливою.

— Я не певна, що хочу туди йти, — нерішуче мовила вона. — Можливо, краще залишуся тут і допоможу в кафе?

Сара, завжди готова до пригод, штовхнула її ліктем і прошепотіла:

— Кейт, ти тільки уяви! Це ж шанс побачити щось зовсім інше. Не відмовляйся так швидко.

Містер Рональд поблажливо усміхнувся:

— Вам ще є час подумати. Вирішіть до кінця зміни й скажіть мені. Але знайте: це замовлення від людей, яким я не хочу відмовляти. І оплата дуже навіть приваблива.

Він перевернув до них кольоровий стікер із сумою. Цифра вражала — і це, як він уточнив, кожній.
Дівчата кивнули й повернулися до зали, але Кейт усе ще почувалася тривожно. Підробіток у компанії «великої еліти» без звичних колег поруч — не те, що вона собі уявляла.

Тільки-но двері офісу зачинилися, Сара повернулась до Кейт:

— Ну, що скажеш? Це ж буде шикарна вечірка! Великі гроші, красиві чоловіки… А ми просто стоїмо з підносами й виглядаємо як профі.

— Ага, «велика вечірка для великих людей», — Кейт закотила очі. — Ти ж знаєш, як я ставлюся до таких заходів — спесиві багатії, які вважають, що можуть купити все.

— Але ж це так захопливо! — Сара підморгнула. — Може, й не доведеться повертатися в порожнє ліжко цієї ночі…

Кейт пирхнула, ховаючи усмішку:

— Тобто замість гарячого шоколаду ти пропонуєш взяти когось у постіль?

— Ну хоч би раз! Уяви… зелені очі, міцні руки…

— Зелені очі? Хочеш бути з удавом? — Кейт розсміялася, але одразу спохмурніла. — Слухай, може, залишимо все як є? Ми працюємо в кафе, і нам добре.

До них підійшов Алекс, помітивши вираз її обличчя:

— Гей, що трапилось?

— Нам із Сарою запропонували підробіток на закритій вечірці. Але… тільки нам двом, — відповіла Кейт.

— Вихідні, шикарний будинок, і нас обслуговують розкішні чоловіки… Хіба не мрія? — захоплено мовила Сара.

— Обслуговувати будемо ми, а не нас, — пробурмотіла Кейт.

Сара засміялася й підморгнула Алексу:

— Кейт просто переживає, бо вважає, що й ти мав би отримати шанс.

Алекс розвів руками:

— Та годі, я не ображаюсь. Навпаки — круто, що у вас така можливість. Потім розкажете, як усе пройшло.

— Але це дивно. Замовник хоче тільки нас. Без тебе, без шефа. Лише офіціантки й випічка…

— І в чому проблема? — Сара театрально зітхнула. — Просто піднеси носик і будь професіоналкою. Ми впораємося!

— А якщо не впораємось? Що там буде відбуватись — хто зна…

— Кейт, не будь такою! — Сара лукаво усміхнулась. — Подумай про оплату. Десять тисяч кожній — це кілька місяців оренди. Це просто підробіток на пару годин.

Кейт зітхнула. Справді, гроші були вагомим аргументом.

— Гаразд. Але якщо там буде надто багато «зелених очей» — ми йдемо раніше, домовилися?

— Зелений чи блакитний, дорогенька, — ми будемо королевами вечора, — посміхнулася Сара.

Алекс підтримав:

— Слухай Сару. Це ж шанс. І, якщо щось піде не так — дзвони. Я приїду, як супергерой.

— Добре, — Кейт ледь стримала усмішку. — Але якщо ця вечірка буде жахливою, ви обоє винні мені вечерю.

— Домовились! — Сара урочисто підняла руку. — І як мінімум ми дізнаємося, який вигляд мають ці люди «з іншого світу».

Кейт нарешті кивнула, хоча в душі залишалась настороженою. Але, дивлячись на друзів, розуміла — можливо, ця пригода справді запам’ятається.