Глава 36

Кейт замкнула двері кімнати на ключ, як просив Джейсон, хоча її перша думка була: “Це просто дурня”. Вона підняла погляд до стелі, зітхнувши. Її дратувало, що ситуація перетворилася на щось схоже на дешевий трилер.

Скидаючи кросівки і розслаблюючи плечі, дівчина упала на ліжко, втупившись у стелю. Але замість бажаного спокою в її голові крутилися думки, як нав’язливі мухи.

“Що це взагалі за історія? Погані люди? Вороги? Ще й використовувати мене, щоб тиснути на нього? Це звучить смішно… чи ні? А якщо все-таки правда? Але ж він міг усе це вигадати. Чорт, може, він просто занадто добре бреше?”

Вона перевернулася на бік, потім на інший, але думки не відпускали. Її роздратовувала власна невпевненість. Дівчина намагалася згадати, як виглядав Джейсон, коли казав це все. Його голос. Його очі. Чи була там щирість? Чи це просто гра?

Десь у сусідній кімнаті Джейсон теж не знаходив собі місця. Він спробував було вмоститися на дивані, загорнувшись у ковдру, але неспокій не давав заснути.

“Кейт думає, що я брехун. Можливо, я заслуговую це. Але якби вона знала хоч половину правди, вона б не стала так насміхатися. Я б міг усе пояснити… але це лише зробить її мішенню”.

Він повернув голову до дверей, що вели до кімнати дівчини. Серце ніби трохи заспокоювалося, думаючи, що вона хоча б зараз у безпеці. Але ця думка не давала спокою довго.

Ніч усе більше занурювалася в тишу. Зрештою, коли напруження трохи вщухло, обидвоє заснули. Кейт тихо видихнула і, обійнявши подушку, забулася у неглибокий сон.

Джейсон же заснув майже наполовину: настороженість тримала його на межі свідомості.

Але десь посеред ночі його розбудив тихий звук. Він відкрив очі, прислухаючись. Щось шурхотіло. Джейсон завмер, вдивляючись у темряву кімнати, а потім різко сів.

Це був звук вхідних дверей.

Він відкинув ковдру і повільно піднявся . Дихання прискорилося, але він старався бути тихим. У квартирі точно хтось був.

“Залишайся спокійним”, — подумав він, ковзнувши поглядом до кімнати Кейт. Він почув ледве чутний крок у коридорі. Джейсон напружився, та притиснувся до підлоги за диваном, стежачи за рухами невідомого. Той поводився досить впевнено, ніби це його дім: спокійно зайшов, зачинив двері, навіть не зупиняючись. “Має ключі,” — промайнуло в голові Джейсона. Це насторожувало.

Шурхіт на кухні змусив його напружитися. Невідомий порпався в холодильнику, наче шукав щось поїсти, без найменшого поспіху. Джейсон спробував оцінити ситуацію: “Злодій? Або хтось, хто вважає себе тут своїм?”

Тільки коли незнайомець повернувся до вітальні, Джейсон вирішив діяти. Він блискавично виринув із-за дивану, накинувшись на нього. Той не розгубився — схоже, теж вмів битися. Удар, ухил, контрудар — все відбувалося стрімко. Глухі удари чергувалися з ламкими звуками — вони зачепили лампу, яка розлетілася на друзки, а потім зачепили журнальний столик.У кімнаті було темно, лише тьмяне світло від вулиці пробивалося крізь штори.

Кейт прокинулася від шуму. Серце застукало так швидко, що вона ледве могла дихати. Вона підійшла до дверей, замружуючись у темряві, і спробувала прислухатися. Там щось явно відбувалося. Боротьба. Крики.

— О боже, це правда… — прошепотіла вона, прикриваючи рот рукою. Її руки трусилися, а сльози наверталися на очі. “А якщо Джейсон не впорається? А якщо він постраждає?”

Зіткнувшись зі своїми страхами, Кейт намагалася вирішити, що робити. В голові крутилися думки: “Подзвонити Найлу? Чи може втрутитися? Але ж він просив не виходити! Дідько!”

Їхня боротьба ставала дедалі запеклішою, важкі удари лунали один за одним, ламаючи меблі та додаючи хаосу в кімнату. Раптом гучний звук розбитої лампи змусив серце шалено калатало. Вона стояла за дверима, намагаючись зрозуміти, що відбувається, Кейт затримала подих. Але коли почула знайомий голос, її ноги самі рушили вперед:

— Хто в біса ти такий? І що робиш у мене вдома? — незнайомець кинув запитання між ударами, голосно дихаючи.

— Ти чому проникаєш у чужі будинки посеред ночі? — Джейсон відповів роздратовано, ухиляючись від чергового удару і в свою чергу атакуючи.

Відчинивши двері, Кейт стрімко збігла сходами вниз.

Текст вийшов цікавим і динамічним, але деякі моменти можна покращити для більшої плавності та чіткості. Ось виправлення:

— Зупиніться! — крикнула Кейт на все горло, вмикаючи світло.

Кімната миттєво наповнилася різким сяйвом. Обидва чоловіки завмерли, важко дихаючи. Їхні обличчя були подряпані, а сорочки — в безладі.

Джейсон стояв напружений, його кулаки досі стискали комір незнайомця.

— Кейт, якого біса?! Я ж просив тебе не виходити! — обурено вигукнув він, озираючись на неї.

Незнайомець також обернувся, не випускаючи комір Джейсона:

— Кейт?! — здивовано мовив він, поглядаючи то на сестру, то на хлопця. — Хто це взагалі такий?

— Ану швидко відпустіть один одного! — сердито вигукнула Кейт, окидаючи кімнату суворим поглядом. Її очі зупинилися на уламках лампи. — Що ви тут наробили?!

Вона підбігла ближче, схрестивши руки на грудях.

— Сідайте на диван. Я зараз принесу аптечку.

Швидко збігавши на кухню, Кейт повернулася з аптечкою та пакетом льоду. Вона простягнула вату братові, а сама почала витирати кров із губи Джейсона.

— Може, ти мені поясниш, Кейт, хто це такий і що він робить у нашій квартирі? — пробурчав Кріс, прикладаючи лід до щоки.

— Це Кріс, — пояснила Кейт, киваючи на незнайомця. — Мій брат. Ми живемо разом, але він часто в роз’їздах.

Вона взяла нову ватку й вказала рукою на Джейсона:

— А це Джейсон. Мій… знайомий.

— Це той, про якого говорила сусідка? То якийсь Кріс дійсно існує? Я думав, бабуся вигадала, — кинув Джейсон, насмішкувато зиркнувши на брата Кейт.